Гендерні стереотипи і гендерна чутливість комунікації (частина перша)

Людмила Павлюк

Опубліковано: 17-10-2008

Розділи: №01, Друковані версії, Огляди, аналітика.

6

Гендерними стереотипами називають стійкі уявлення про риси, якості, можливості і поведінку статей. Стереотипи тісно пов’язані з гендерними ролями, закріпленими через систему культурних норм функціональними спеціалізаціями чоловіка і жінки у суспільстві.

У певному сенсі поняття гендерних стереотипів обґрунтовує саму концепцію гендеру, що відкрито чи імпліцитно оперта на конструктивістську логіку. Гендер, на відміну від статі, яка є сукупністю біологічного заданих констант, означає „соціальні очікування” щодо представників групи за статтю. До найрадикальніших конструктивістських елементів гендерної теорії належить твердження про те, що трансформація біологічного у соціальне здійснюється через „набір умовностей” і , отже, сам гендер, „соціальна стать” – це продукт „договору”, „гри”, „випадку”, конвенційності, навіть історичної потреби, але у жодному разі не біологічної неминучості.

Стереотип виступає реальним засобом відтворення певного типу гендерних відносин, оскільки на  мовленнєвому, ментальному і поведінковому рівні фіксує “очікування” соціуму і нормативну відповідь індивідів. Якщо змінити стереотипи – зміниться і гендерна песпектива. Переконаність у “соціальній сконструйованості” cитуації має своїм наслідком віру у можливість її реконструювати. На користь можливості соціального моделювання у гендерній сфері свідчить змінність образів чоловічого та жіночого в історичному часі, різниця моделей міжстатевих відносин, розмаїття символів фемінінності та маскулінності й нормативних тверджень про стать у різних культурах.  Для деяких країн Африки досі залишається нормою каменувати жінку за зраду, радикальні ісламські традиції забороняють жінкам освіту. А на іншому полюсі – факти, які доводять корелятивність прагнень до гендерного паритету з високими економічними показниками і розвиненістю демократії. Скандинавські країни, де існує практика гендерних квот у виборчих органах і де жінки посідають 30-50 відсотків місць у місцевих урядах та парламенті, становлять приклад найповнішого забезпечення соціально-економічних прав жінок.

Думка про нетотожність біологічних та психокультурних параметрів статевої ідентичності вперше була висловлена у працях психологічного, зокрема, психоаналітичного спрямування у 50-х роках минулого століття. Принципово наголосили цю дистинкцію і соціологи, дослідники процесів інституціалізації та соціальної регламентації статі. Із подібних теоретичних посилань на тлі масового інтересу до форм влади та підпорядковування, зумовлених статевою належністю людини, у 60-70-х роках XX сторіччя у США та Європі виник новий напрям соціологічних та культурологічних досліджень – гендерні студії.

Гендерні студії і феміністичний рух співвідносяться між собою як теорія і практика, наука та ідеологія, академічне рецептивне тло і “об’єкт аналізу”.  Фемінізм, один із найпоширеніших соціальних рухів XX сторіччя, використовував прямі політичні важелі у боротьбі за соціальні права, а гендерні студії, з’ясовуючи роль гендеру у культурі, опосередковано сприяли росту свідомості дискримінованих „класів за статтю”. Українська культура має власні цікаві й доречно провокативні форми рецепції феміністичної ідеї, якими завдячує кільком творчим особистостям. Але самого руху на масовому рівні не існує – як через розмитість тла соціального активізму загалом, відсутність реального адресата соціальних вимог, так і через фемінофобську налаштованість адміністративної, політичної, академічної сфери і, як це не парадоксально, багатьох жіночих професійних середовищ. Недовіра до фемінізму має і психологічний, навіть психоаналітичний, підтекст – вона часто означає чесне визнання спрямованості інтересів в інше русло – у русло боротьби за владу над конкретним чоловіком, що унеможливлює жіночу солідарність. Характерно, що Ю.Тимошенко, гордість і надія українських борців за гендерну рівність, відмежовує себе від образу феміністки: “Я не феміністка”. Хоча у цьому, як і у багатьох інших випадках, справедливо буде стверджувати, що вона відмежовує себе від стереотипу феміністки.  Класичні стереотипи, які пересічний громадянин приписує феміністкам, у сукупності творять, за К.Ботановою, авторкою матеріалу “Фемінізм із людським обличчям” в “Єві”, малопривабливий портрет:   “вони ненавидять чоловіків або сповідують нетрадиційну сексуальну орієнтацію; вони зневажають макіяж, модний або просто гарний одяг, ходять у мішку з дірками для рук”, чим підкреслюють своє і без того негарне обличчя; вони пікетують парламенти і кабміни, матюкають президента, влаштовують демонстрації та бійки; вони не дозволяють подавати собі пальта, відчиняти перед собою двері або подавати руку при виході з машини, на подібні спроби з боку чоловіків реагують злісно й агресивно; вони ніколи не одружуються і на старості років виглядають, як пом’яті й висохлі шкуринки, що так і не спізнали в житті справжнього жіночого щастя”. Здійснивши таку інвентаризацію стереотипів, К.Ботанова слушно зауважує: “Звісно, деякі з цих ознак деколи можуть відповідати тій чи тій феміністці (як, зрештою, і не феміністці), але не вони роблять феміністку феміністкою. Ознакою фемінізму є ідея” (Єва. 2002. № 2).

Феміністична ідея полягає у тому, щоб найвищі сенси категорії “людина” наблизити до поняття “жінка”. Теоретична і практична робота з  “олюднення” жінки має прямий стосунок до стереотипних форм “соціальних очікувань” і включає аналіз „карнавалу репрезентацій” у сфері соціоальностатевого. Як і будь-які образи, репрезентації фемінінності чи маскулінності можуть бути обмежувальними, упередженими, відігравати консервативну роль із перспективи вивільнення людського потенціалу. Насамперед ідеться про ті банальні спрощені уявлення про стать, які нівелюють особистісні, якісні, духовні особливості чоловіка чи жінки.

Головною рисою того типу стосунків, який у гендерному жаргоні називають патріархальною культурою і вважають вартим критичного перегляду, є позиція жінки як об’єкта, а чоловіка – як суб’єкта соціального чину. Уявлення про жіночу слабкість і залежність на противагу чоловічій силі та покровительству лежать в основі системи гендерних стереотипів. Надто жорстка прив’язка до цієї схеми не дозволяє випробовувати можливості інверсії ролей і ставить під сумнів, наприклад, функціональну повноцінність жінки-політика чи жінки-бізнесмена. Дискусії про „доречність” особи жіночої статі за кермом автомобіля, які розгортаються подекуди на сторінках українських газет, виявляють деяку андроцентричну старомодність у національній гендерній „картині світу” у зв’язку із скепсисом щодо жінки-водія і віднесеністю автомобіля до реєстру чоловічих іграшок. Навіть при співчутливому до жіночого автомобілізму висвітленні теми сам факт дискусій із цього приводу є симптоматичним і відображає різницю темпів не лише фемінізації, а й індустріалізації і пов’язаного із ним добробуту в Україні порівняно із західними суспільствами. Для сучасної 50-річної американки водіння автомобіля є нормою просто тому, що авто слугувало природним засобом пересування уже для декількох жіночих поколінь у її сім’ї.

Суб’єктно-об’єктне ієрархічне позиціювання ролей чоловіка і жінки може бути не лише усвідомлено-ідеологічним, а й імпліцитно відтворюваним у сценаріях репрезентації подій. Наприклад, формула „Приходь на свято сам і приводь свою подругу” у рекламі масових заходів до Дня молоді відносить осіб жіночої статі до категорії залежних, „ведених”, обмежених у праві вибору об’єктів, а газета, яка вміщує подібний заклик, практично ігнорує половину своєї авдиторії.

Жінка, присутня у соціальному житті, активно домагається своєї присутності у дискурсі. Спричинена феміністичними рухами і теоретичними дослідженнями сенситивізація гендерної проблематики поширилась не лише на ідеологічний концептуальний рівень дискурсу, а й на саму систему мовних одиниць. В англійській мові були запропоновані альтернативи усім формам звертань та гендерних номінацій, які відтворювали андроцентричні сценарії і могли нести дискримінаційний підтекст у модерній соціальній комунікації. Найбільше клопоту завдавала відсутність слова на позначення осіб обох статей, на зразок українського “людина”. В англійській мові традиційно використовувалося “man” (“чоловік”) і у тих випадках, коли ішлося про стать, і тоді, коли згадувано будь-якого представника популяції гомо сапієнс. Запропоновані альтернативи – “one” (кожен), “person” (особа), “human being” (людська істота) – впроваджували доволі послідовно. Фраза із видання Біблії 1952-го року “Man does not live by bread alone” у ревізованому стандарті 1990 року має вигляд “One does not live by bread alone” (“Не хлібом єдиним живе людина”). У назвах посад запропоновано замінювати компонент „man” („чоловік”)  на нейтральне „person” („особа”): business person, spoke person. Замість „Mrs” (пані) і „Miss” (панночка) – традиційних маркувань різниці сімейного статусу, використовують „Ms”, яке блокує стереотипні емоції у разі, якщо жінка-професіонал неодружена.

До класичних зразків імпліцитно сексистського мислення і мовлення, яких рекомендовано уникати в офіційному спілкуванні, належить використання різних підстав оцінки чоловіка і жінки (Н.Шпак, 3): „Гарі видатний інженер, а його дружина – яскрава шатенка” (чи: “добре готує”). Не залишилось поза увагою дослідників гендерних різниць і те, що однакові риси чоловіка та жінки прийнято називати за допомогою різних оцінних засобів: для характеристики чоловіка – „наполегливий”, для характеристики жінки – „агресивна”, і відповідно: обережний – боязка; вольовий – вперта; вимогливий – капризна і под. У контексті прямого риторичного протистояння при жорстко конкурентних сценаріях стосунків статей призначення цього ресурсу стереотипних уявлень цілком очевидне: він використовується для символічного усунення жінки із домінантних позицій. Водночас  синтагматика засобів гендерної стреотипізації збігається із загальноприйнятими формами критичної оцінки, і в аналізі „іншої статі”, як і будь-якої „інакшості”, негативні двійники позитивних якостей мають свій конструктивний сенс і призначення – наприклад, вказати на вульгарні риси, яких може набувати жіноче домінування, чи на його нефункціональні особливості. Мова з необхідністю бере участь у здійснюваній суспільством системі „охоронних” щодо своїх основ заходів, які поширюються і на  ідеал жіночності. Сучасний ідеал жінки містить чимало андрогінних (спільних і для чоловіків, і для жінок) рис, але з естетикою монструозного гібрида не ототожнюється. Не поверхова, ігрова, експериментальна, а реальна відмова від модусу фемінінності видається надто загрозливою із перспективи глобального виживання і самозбереження людини як виду. Однакактивна соціальність як така не тотожна екстремам самодеструкції – вони виникають при масштабній етичній неузгодженості особистих і глобальних цілей. Активізм  цілком поєднуваний із традиційним образом  жіночності.

Дихотомія гендерних репрезентацій у медіа, за спостереженнями дослідників гендерних стереотипів (Л. Ван Зунен, 4) виявляється у кількості та особливостях контекстів показу чоловіка і жінки: надмірно репрезентований – недостатньо репрезентована; контекст роботи – сімейний контекст; низькостатусна робота – престижні види діяльності; підпорядкованість – незалежність; пасивність – активність.

Помітну редукцію жіночих ролей і жіночого тіла до знаряддя задоволення здійснюють дискурси поп-культури. Із жінками саме так обходиться реклама „чоловічих” продуктів: профіль жіночого тіла у рекламі пива на щитах максимально наближають до конфігурації пляшки,  а телекліпи переконують, що жінка легко „додасться”, коли все гаразд із вибором бритви, дезодоранту чи алкогольного напою. Культ вартості чоловічого починається із визначення прерогативи дитячої статі, і реклама догоджає масовим упередженням  – у справжнього чоловіка, згідно із сценарієм крему для гоління, дві “взаємопов’язані” ознаки: у нього народжується син (“Справжній чоловік обов’язково має сина”), і він користується кремом “Арко”.

Відгуки (6)

Матеріал прочитати не вдалося!!!

Спасибі за зауваження, виправив!

Дуже гарна стаття. До того, як я лише недавно почала досліджувати гендерні питання, я якось не дуже замислювалася над тими стереотипами (особливо у побутовій мові, рекламі, кіно і т.д.), що їх навіть сама мимоволі використовувала. Зараз я пишу наукову роботу на цю тематику. Коли закінчу, викладу в інтернеті. Це має бути цікаво!

Так, дійсно, ганий матеріал. Я такой досліджую особливості функціонування гендерних стереотипів. Згодна з тим, що становище жінок у нашій державі, та й взагалі у світі, поребує кардинальних змін. Важливі позитивні зрушення, на мою думку, із зазначеної проблематики, відбудуться коли ЗМІ перестануть формувати, продукувати та розповсюджувати гендерні стереотипи стосовно місця і ролі статі в суспільстві.

якби наші науковці поменше використовували іншомовних слів, через які так важко сприймаються статті. у нас є відповідники українською мовою, не варто думати, чим більше іншомовних напишу, тим мудріше буде моя стаття.

“дистинкція” – це щось…(((

Хороший матеріал. Я пишу курсову роботу на тему: “Жінки-водії у сучасному українському суспільстві: гендерні стереотипи”. Діліться думками)

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)