«Газетами вбивають не тільки мух, але й цілі бізнес-структури…»

Опубліковано: 21-09-2012

Розділи: Огляди, аналітика.

0

На факультети журналістики часто вступають романтики, які, попрацювавши декілька років, зізнаються, що стали циніками. Чому так відбувається?

З метою осмислити досвід становлення незалежної журналістики в Україні та трансформації усередині й поза професією “Майстерні громадської критики” спілкувалися з представниками різних поколінь журналістики й журналістської освіти. Продовжуємо публікацію їх міркувань.

Степан Грицюк, журналіст телеканалу НТА, факультет журналістики закінчив у 2005 році.

Як виглядає українська преса сьогодні, порівняно з тим, що було на початку Вашої кар’єри?

За останні 10-15 років ринок українських ЗМІ справді змінився. Якщо на початку моєї кар’єри домінували газети, журнали і телебачення, то тепер ковдру на себе впевнено перетягують інтернет-ресурси. Звичайна газета взагалі перетворюється швидше на данину традиціям, ніж реальне джерело інформації. Це особливо помітно у великих містах, де інтернет-аудиторія розвинена найбільше. Очевидно, що таку тенденцію не можуть не помітити власники медіа-холдингів, які переорієнтовують свій бізнес: телебачення максимально інтегрують в інтернет, а друковані ЗМІ стають електронними. Якщо зараз тижневий тираж звичайної міської газети складає всього 10-15 тисяч, то тільки денна аудиторія популярного сайту цей показник може значно перевищити. Чим ще змінилися ЗМК? Типом комунікування. Аби топову новину прочитали тисячі людей достатньо кількох хвилин. Тобто це середовище стало більш оперативним. Звичайно, здобувши одне, ми втратили інше, бо, змагаючись за першість, журналісти часто втрачають у якості і достовірності матеріалів, чого не було ще років 10 тому. Та чи не найважливіша відмінність – поява соціальних мереж та блогів, де «творцем новин» може бути кожен охочий. У результаті часто першоджерелом інформації є не журналісти, а звичайні люди, яким пощастило побачити чи зафіксувати щось цікаве. У багатьох випадках такою інформацією послуговуються офіційні ЗМІ – використовують фото, відео, роблять посилання на користувачів інтернету. Отже, змістилася сама трибуна – зі шпальт газет, журналів, телеефіру вона частково перейшла у віртуальний простір. Це знову ж таки додає оперативності та відкритості, хоча значно полегшує запуск дезінформації.

Як змінились Ваші погляди на журналістику за часи роботи у ЗМІ?

Я зрозумів, що журналістика –  це доволі цинічна професія. Цинічна сама по собі і з огляду на тих людей, які у ній задіяні, бо якщо ти хоча б десять років працюєш у ЗМІ, то розумієш як змінюється твоє мислення і підхід до тих чи інших проблем. Особливо,  якщо причетний до політики, влади, цензури… Не знаю, можливо це взагалі не стосується людей, які, скажімо, займаються культурою чи спортом, але я все частіше згадую слова професора нашого факультету журналістики Володимира Здоровеги, який постійно повторював, що журналістика випалює зсередини,  і це – правда… Ще прийшло усвідомлення, що наша професія – це справді величезна сила і колосальна можливість маніпуляції думкою людей. Саме тому перед виборами інформаційний простір повністю заповнений «джинсою», а жоден більш-менш шанований магнат не може уявити себе без медіа-активів. Це добре ілюструє гасло одного сайту: «Газетами вбивають не тільки мух, але й цілі бізнес-структури…»

На Ваш погляд, які зміни потрібні українським ЗМІ, щоб відповідати міжнародним стандартам? Що може допомогти у цьому процесі?

Напевне, аби відповідати міжнародним стандартам треба змінювати не окремі ЗМІ, а всю систему в державі,  мислення її мешканців, і цей процес є тривалим. Зараз власники телебачення, радіо чи інтернету активно використовують їх як інструмент для досягнення своїх цілей. Фактично ми не єдині у цьому, бо така світова тенденція і пресою завжди або прикриваються або використовують для лобіювання інтересів, але там цей процес є більш цивілізованим.

Взагалі, думаю, що наші ЗМІ міжнародним стандартам відповідають, ним не відповідають самі українці, які давно перестали зважати на те, що про них пишуть чи що показують. Можна тисячу разів розповідати, що місцевий чиновник на мільйони привласнює державні кошти, уникає сплати податків чи поводить себе аморально, але реакції на жодному рівні не буде. Більше того – він йтиме на вибори, і люди будуть знову продавати за нього свій голос. Такого немає ніде у світі. Не знаю як це сказати, але виглядає на те, що ми стали інформаційно товстошкірими.

Яку роль для майбутнього України мають відіграти нові медії у найближчий перспективі?

Найбільшу роль у майбутньому відіграють ЗМІ, які неможливо контролювати. На мою думку йдеться про інтернет-ресурси, адже найбільший опір режимові і збалансовану інформацію можна знайти тільки там. Це і фоторепортажі з Межигір’я, і розшифровки цинічних розмов між високопосадовцями, і інформація з нечесних тендерних закупівель, де йдеться про мільйони державних гривень. Звичайно, що на жодному з телеканалів, які контролюють люди, наближені до влади, цього не знайдеш. Винятком є кілька газет чи журналів, але вони погоди не роблять. Згадаємо тільки світовий скандал, який розгорівся довкола сайту WikiLeaks. Йшлося про державні таємниці, ігри дипломатів, розвідку. Хіба хоч одна газета чи навіть найпопулярніший канал міг це зробити?

Публікація написана в рамках проекту “Майстерні громадської критики”
Финансова підтримка проекту: Фонд розвитку українських ЗМІ, Посольства США в Україні

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)