Для кого пише The Day? або До концепції англомовних видань України

Анастасія Дзюбак

Опубліковано: 18-06-2012

Розділи: Огляди, аналітика, Популярні і якісні медіа.

1

У сучасному суспільстві погана інформаційна репутація, або взагалі відсутність інформації є помітною вадою державної політики та іміджу країни, яка прагне бути конкурентоспроможною на міжнародній арені. Такі поняття як імідж/репутація розглядаються як необхідні складові стратегічного надбання держави.

Для дослідження було обрано особливий тип українських видань — англомовні, зокрема дайджест газети „День” –  The Day. Було завдання: проаналізувати, який імідж Україні створює для англомовних читачів одна з найпопуляршіших українських газет – дайджест The Day – щотижневий англомовний дайджест однойменної двомовної (українська та російська) газети, що видається з 1998 року; з”ясувати, які саме тексти редакція обирає з тижневого архіву щоденних публікацій для перекладу англійською. Основною аудиторією газета вважає студентів-іноземців, які живуть в Україні. Пропонуємо уривки з дослідження.

Наклад видання 7025 примірників. Видавець: Українська прес-група. Головний редактор: Лариса Івшина. Особливу увагу газета приділяє соціальним, історичним та історико-культурним питанням. Рубрики: «День за днем», «Крупний план», «Суспільство/Економіка», «Історія та я», «Культура», «Тайм-аут». Розповсюджується за передплатою, в місцях роздрібної торгівлі, а також у готелях, на авіалініях.

Англомовний дайджест The Day виходить з періодичністю раз в тиждень і містить в собі найкращі, на думку редакції, матеріали газети «День». «Англомовний дайджест — це перша в Україні спроба представити погляди української інтелектуальної публіки в європейському і світовому контексті. З одного боку, це спроба позбавити українців комплексу неповноцінності, з іншого — зв’язуюча нитка між Україною і світом, який дуже мало про нас знає,» —  вважає головний редактор Лариса Івшина [http://www.day.kiev.ua/60212#].

Дайджест був задуманий, щоб ознайомлювати світ з соціально-політичним життям українського суспільства, з економічними процесами,  сучасною культурою, спортивним життям України, надавати результати соціологічних досліджень. Редакція прагнула зробити матеріали журналістів «Дня»/The Day доступними для всіх, хто прагнув більше дізнатися про Україну, але через мовний бар’єр не міг цього зробити. Працівники дайджесту намагаються, що за допомогою англійської мови популяризують державу та українців у світі, демонструють  інтелектуальний і духовний потенціал своїх співвітчизників[3 ].

У редакційних публікаціях зазначається, що на рішення головного редактора «Дня» Лариси Івшиної в 1998 створити новий проект — щотижневий дайджест газети «День» англійською мовою — вплинуло те, що насамперед була потреба, а також у газеті вже був співробітник, здатний налагодити роботу. Людмила Гуменюк, яка стала редактором The Day, швидко створила команду, яка складалася тоді з одного перекладача, консультанта-літредактора та технічного редактора.

Консультантом газети став відомий журналіст Джеймс Мейс. Його колонку публікували в дайджесті, і паралельно в перекладі на сторінках української й російської версій газети.

Отже, які україномовні газетні тексти насамперед потрапляють до дайджесту? Дайджест добирає і пропонує матеріали так, щоб з кращого боку, проте об’єктивно, репрезентувати Україну світові, орієнтується на англомовного, отже переважно західного читача і діаспору. Своїм завданням він робить створити своєрідне „вікно в Україну”.

Для того, щоб з”ясувати як іноземні читачі оцінюють англомовний дайджест, ми провели невеличке опитування.

Бруно Вастманс (Польща, директор «Малопольського освітнього товариства»):

„ На перший погляд, це — сучасна, барвиста газета, з великою кількістю статей на високому рівні. Ці статті досить довгі, багато читати. Я думаю, що ця газета не дуже популярна серед звичайних споживачів, бо виглядає досить складно. Ймовірна мета –  створити видання для високоосвічених людей.

Після уважнішого прочитання помітно: газета дуже зосереджена на Україні. Всі статті, навіть найменші новини, пов’язані з ситуацією у політиці, економіці чи культурі в Україні. Спершу я не міг знайти текстів про США, але не знайшов їх й пізніше. Цікаво, що в назві матеріалу, де йшлося про США, країна не присутня в назві (як наприклад в статтях про Росію чи Китай).

У виданні присутні лише українські теми. Навіть культура тільки українська. Хіба інших немає чи про них нічого сказати, чи не варто? У сучасному світі, це трохи страшно, якщо газета не бачить нічого за межами власної країни і культури.

Майже нема коротких текстів, які можна прочитати швидко. Дійсно треба сісти і затратити багато часу, щоб прочитати цю газету – і вже це не відповідає сучасній газеті високого рівня. Таким чином, після уважного прочитання, я повинен спростувати те, що я написав напочатку. Дайджест „День” тільки виглядає дуже сучасним зовні, після того, як зазирнеш всередину і почитаєш, з”ясовується, що це газета для дуже обраної групи читачів, трохи старомодних.

Хто читає цю газету? Українці, напевно, читають українською мовою. Якщо вона для людей за межами України, то чому там тільки новини про Україну?”

 Азіз Аманов (Туркменістан, студент Державної льотної академій України):

„ В Україні я навчаюсь вже 3 роки, а цю газету побачив вперше. Скажу чесно, я все не прочитав. Багато –про політику. Мене політика України не цікавить. Я не український громадянин, тому голосувати чи якось впливати не маю права і не хочу.

Звернув увагу на матеріал про презентацію книги на історичну тематику. Але я не знаю, що це за події. Та й українською читаю погано. Тому цю книгу я б не прочитав. У рубриці „Культура” мене зацікавили матеріали про Мистецький Арсенал і галерею. Тому, як буде можливість, туди загляну.  Симпатична фотопідбірка на останній сторінці.”

Для оцінки видання ми звернулись по коментар до відомого психолога Олега Покальчука, який часто співпрацює з українськими ЗМК:

„ У виробництві дайджесту The Day відсутнє розуміння того, що таке сучасні медіа, сучасна комунікація. Англомовні американці українського походження купують газету, яка пише їхніми словами. Стиль, спосіб подачі інформації The Day незрозумілий споживачеві інформації, вихованому на західній культурі. Українська газета локального спрямування з достатньо вузькою нішею не зацікавлює, бо зацікавленість людей в чомусь виникає не з уявлення однієї сторони про те, що вона цікава, а з попиту. Попит породжує пропозицію. А в даному випадку є тенденція до нав’язування соєї парадигми бачення.

„День” і, відповідно, The Day залишились в контексті уявлень 90-их років. Вони „застрягли” в часі. Це не може бути цікавим Заходу з причини архаїчності самого повідомлення. Верстка і форма подачі теж несучасна. У сучасному світі люди комунікують інакше, насамперед дуже коротко. Великі розповіді читати не будуть.

The Day –це щось таке українське, яке чомусь має бути цікавим всьому світу. У „Дня” є претензія на те, що люди куплять одну газету, сядуть і прочитають від початку до кінця, ніби не існує радіо, телебачення, інтернету.

У газеті є хороші матеріали, але немає свого читача. Тут читач користується вже іншими системами комунікації.

Газета  не має почуття гумору, що для західного читача неприпустимо. Бракує самоіронії. Присутній пост-радянський пафос в перекладі на англійську взагалі не зрозумілий.

Є концепція фільтрів соціального сприйняття притаманних кожній людині. Залежно від країни, раси, етносу є певний фільтр сприйняття інформації, який вмотивований потребою людини. А потреби людини складаються з чотирьох базових речей: їжа, секс, оборона, сон. Якщо в інформації, яка приходить ззовні немає одного з цих параметрів, то ця інформація не сприймається. Я не кажу, що мова має йти лише про це. Наприклад, їжа це і енергопотоки, ресурсний принцип. І від цих чотирьох понять іде диверсифікація смислів і до культури, релігійних питань… У  The Day цього немає. Вона не може прорватись через фільтри соціального сприйняття.

Ця газета – це публіцистичні вірші. Дайджест має інший ритм, що не відповідає західному світу. Там парадигма мислення така: має бути коротко, корисно, зрозуміло. Якщо не так – ніхто вдумуватись не буде.

Щодо культури. Захід перенаситився етнічною культурою. Коли ця культура подається як ознака прогресу, Захід знизує плечима, бо для них це –вчорашній день.

Не зрозумілим є і вектор газети. Зараз недостатньо вміти писати англійською.”

Чи змінилась газета за рік? Отже спробуємо проаналізувати матеріали конкретних рубрик на матеріалах № 1(647) від 17 лютого 2012, опираючись на оцінку психолога. На першу шпальту винесений початок матеріалу “ The year 2012: “Sandarmokh List” (2012-й — «Список Сандармоху» ), ілюстрований фотографією на 50% шпальти (коментар до фото змістово є лідом до статті – розкриває зміст), і редакторська колонка On the specific value of abstract thinking  (Про конкретну цінність абстрактного мислення).

Матеріали мають продовження у відповідних рубриках, тож розглядатимемо їх в комплексі пізніше.

Також, на цій сторінці бачимо підрубрику „Цей тиждень в історії”. Редактори виділяють такі події, які на нашу думку, не є визначальними у дні з 17 по 22 січня. Так немає згадки про злуку УНР і ЗУНР – вагомий історичний етап, проте, читачів повідомляють про те, що 1765 р. цар підписав указ, що дозволяв землевласникам засуджувати своїх селян до каторги, 1918р. Народний секретаріат УРСР дозволив інституцію Народного суду, 1921р. сформувався центральний народно-революційний комітет Донбасу і тому подібне. Звичайно, в історії немає посередніх подій, проте, чи несе ця інформація цінність для потенційного читача-іноземця? Чи спонукатиме дізнатись більше про інші історичні факти? До того ж, всі ці новини несуть негатив про наше минуле.

З даної добірки вважаємо доцільними  для публікації такі факти:

1921: Український вільний університет відкрито у Відні, восени він перенесений до Праги, а після закінчення Другої Світової Війни до Мюнхену.(Ця інформація – своєрідне повідомлення про традиції освіти і зв’язки України й західного світу).

2005: Верховний суд України розглядає справу щодо президентських виборів, суд пікетують прибічники Януковича (Ця інформація стосується новітньої історії і як факт може слугувати основою для сприйняття суспільно-політичних реалій.)

2-3 сторінка газети присвячена рубриці „День за днем”. Там матеріали: Three reasons why there is no economic miracle in Ukraine  (Три причини, які стримують «економічне диво» в Україні) – продовження матеріалу на 5 сторінці, Some residents of Zaporizhia are rescuing from disgrace the city’s name (У Запоріжжі є люди, що рятують місто від ганьби), Session adjourned Розгляд переноситься…), Marek Siwiec: 2012 has to be a year of making The Day known in Europe ( Марек СІВЄЦ: «2012 має бути роком відкриття «Дня» в Європі» ), продовження матеріалу On the specific value of abstract thinking  (Про конкретну цінність абстрактного мислення). 2/3 на 3 сторінці займає інтерв’ю Toichi SAKATA: We have developed our own brand, owing to borrowed technologies and our mentality (САКАТА Тоічі: Завдяки ментальності та запозиченим технологіям ми виробили власну «марку»), решту – Ukrainian immigrants in the Czech Republic (Про особливості нинішньої імміграції українців до Чехії ).

Колонка редактора „Про конкретну цінність абстрактного мислення” – має назву, з якої читач, навряд чи, може зрозуміти про що конкретно піде мова. Текст має понад 12 тисяч друкованих знаків, а посуті є своєрідним звітом редакції про пророблену роботу і завдання на майбутнє. Текст наповнений гаслами, не висвітлює конкретної проблеми, він більше нагадує художню публіцистику, а не журналістський матеріал. Водночас автор пише про пролонгацію держави в історії, журналістської і політичної культури, що перетворює матеріал на гіпертекст – це ускладнює сприйняття.

 „У Запоріжжі є люди, що рятують місто від ганьби” – з одного боку цей матеріал, це закономірна реакція на інформаційний привід („з’явився плакат із зображенням Сталіна і напис: «Я вбив мільйони українців! А за що тобі поставлять пам’ятник?». Це чергова ініціатива журналістів газети «Суббота +» на зведення пам’ятника Йосифу Віссаріоновичу його місцевими послідовниками”), з іншого – відображення позиції самої редакції щодо даного питання (протест проти зведення подібних пам’ятників). Вважаю, що тематично, матеріала може бути цікавий для потенційної аудиторії і водночас реалізувати мету, що ставить перед собою редакція. Важко визначити жанр матеріалу. Він подібний до розширеної замітки. Два питання з замітки („Газета «День» оголосила 2012-й рік — Роком «Списку Сандармоху». Що про це чули і як ставитеся до такої ініціативи?”,  „Здається, у журналістів є проблема з комунікаціями між собою.”) взагалі не стосуються теми замітки.

Матеріал „Про особливості нинішньої імміграції українців до Чехії” потрапив до дайджесту, адже висвітлює актуальну для читачів проблематику – стосунки України і світу. Мова про політичний притулок наданий Олександру Тимошенко. Журналіст підійшов до питання комплексно: оглянув чеську пресу з приводу цього питання і зробив невелике інтерв’ю. Матеріал актуальний, адже загалом ця подія висвітлювалась лиш як інформаційне повідомлення з коментарем Тимошенка.

Інтерв’ю з членом європейського парламенту під назвою „Марек СІВЄЦ: «2012 має бути роком відкриття «Дня» в Європі»” має на меті почути „підсумки року” від незалежної сторони. Напевне, герой щирий у своїх висловлюваннях, проте матеріал важко вважати незаангажованим, оскільки ще на початку автор зазначає, що „Марек СІВЕЦЬ, є постійним автором «Дня». Він – давній друг України і дуже вболіває за те, щоб наша країна якомога швидше наблизилася до Євросоюзу”.

Матеріал „Розгляд переноситься…” присвячений кримінальній справі, в якій фігурує Леонід Кучма. Автор розкриває контекст і подає кілька думок людей з приводу закриття справи. Матеріал подано збалансовано.

Велике інтерв’ю з послом Японії „САКАТА Тоічі: Завдяки ментальності та запозиченим технологіям ми виробили власну «марку»” – зразок матеріалу якісної газети. Його контекст стосується не лише України, тому має зацікавити ще ширше коло читачів.

Четверта – п’ята шпальти – рубрика „Тема дня”. Тут у цьому номері розміщені такі матеріали: A holiday that can find no date (Свято, що «не знаходить» дати ), “The three mortal enemies…” («Три страшні вороги»… ), Sanitary standards (Санітарні стандарти.). Також, розміщена „Анкета дня” (запитання щодо вражень від минулого року) на яку Відповідає Віталій Кличко, лідер партії „Удар”.

У замітці „Свято, що «не знаходить» дати” йде мова про призначення Дня Українського флоту на той самий день, що і Дня ВМФ Росії. Основна теза сформульована в ліді: „Відзначення Дня флоту України в День ВМФ Росії — крок до «радянізації» війська”. Обидва коментарі, проти такої дати святкування. Матеріал пропонує позицію редакції.

„Три страшні вороги” – добірка коментарів визнаних у суспільстві людей щодо гуманітарної політики України, її покращення, пролонгації себе в історії. Не вважаємо, що даний матеріал буде цікавий для іноземців, оскільки окремі імена (а то й більшість), будуть їм абсолютно незнайомі, отже і нецікаві. До того ж, теза щодо покращення гуманітарної політики в сфері історії, справедлива. Читач з нею одразу погоджується, тому всі подальші коментарі, які переконують його – фактично зайві.

Матеріал „Санітарні стандарти” аналітичний матеріал про проблеми дерстандартизації продовольчих товарів і проблеми з тим пов’язані.

Рубрика „Nota Bene”і “Суспільство” поділили шосту шпальту. Тут розміщено продовження матеріалу з першої шпальти «Список Сандармоху» і Natalia ZABOLOTNA is Den’s Person of the Year 2011 ( Людина року-2011 за версією «Дня» — Наталія Заболотна).

Перший матеріал, розкриває невідому для аудиторії дайджеста сторінку української історії. З одного боку, таким чином здійснюється поширення знань про Україну, а з іншого – здійснюється самопіар, підтвердженням чого є, наприклад, цитата „Більше того, якраз «День», видаючи двічі на тиждень англомовний дайджест The Day, пропонує заповнити брак серйозного англомовного ресурсу, джерела неспотвореного бачення, зокрема, історії України, яка по суті є історією подолання.” Матеріал фактично не несе жодної інформації, крім того, що цей рік газета присвятить темі трагедії в Сандармоху.

Матеріал „Людина року-2011 за версією «Дня» — Наталія Заболотна” – велике інтерв’ю з цікавою особистістю, директором „Мистецького арсеналу”. Чи зацікавить воно читача, який не знає, що відбувається в „Мистецькому арсеналі” ? Сумнівно.

Наступна, 7 шпальта присвячена рубриці „Культура”. Тут розміщена афіша театральних і визначних музейних подій і матеріал PSYCHODRAMA. (Психодрама). Матеріал присвячений прем’єрі молодого театру – виставі «Любовні листи до Сталіна». Спочатку автор робить своєрідну рецензію, а далі відбувається інтерв’ю з художнім керівником театру. Такий матеріал може бути цікавим поціновувачам мистецтва. Але і в мистецький матеріал вклинилась самореклама: „Тим часом в основу цієї концепції цілком могло б лягти подолання наслідків тоталітаризму або як запропонований «Днем» образ «Списку Сандармоху», який буквально вчора ми назвали символом 2012 року.”

На 8 шпальті, під рубрикою „Перерва” розміщено завершення інтерв’ю з Наталією Заболотною, „Анкета дня” з Ігором Пасічником, ректором Острозької академії, та дві розширені замітки на тему мистецтва.

Присутні проблемні, в плані перекладу, моменти. Так, наприклад, Юрій Шевельов став Джорджем (George), а Держветфітослужба – інстанція, яка існує в Україні, не отримала перекладу зрозумілого для іноземців (який би наприклад пояснив описову функцію інстанції), а просто транслітерувалась – в результаті в матеріалі використовується поняття абсолютно незрозуміле неукраїнській аудиторії.

Дайджест The Day водночас виконує функції інформування, репрезентації України у світі, творення позитивного образу держави завдяки добору матеріалів. Проте ці функції працюють не на належному рівні, адже за оцінками читачів і експертів, інформація дохідливо не сприймається. Україна в очах іноземців постає старомодною, а форма подачі інформації відповідає „вчорашньому дню” сучасних світових медіа.

Публікація написана в рамках проекту “Майстерні громадської критики”
Финансова підтримка проекту: Фонд розвитку українських ЗМІ, Посольства США в Україні

Відгуки (1)

Аргументована і справедлива критика.

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)