Без надмірного пафосу, але не шедевр: як відреагували на фільм «Кіборги» українські ЗМІ?

Ірина Ладика

Опубліковано: 12-12-2017

Розділи: Огляди, аналітика.

0

7 грудня у прокат вийшла українська кінострічка про захисників Донецького аеропорту – «Кіборги».  Більшість українських медій не обійшли цю подію стороною і опублікували власні рецензії на фільм. Ми спробували розібратися, як же сприйняли журналісти це кіно, на чому поставили акценти і що приховали.

Газета «День» відгукнулася на фільм одразу двома текстами: рецензією «Ось що ви з країною зробили» та інтерв’ю з режисером стрічки Ахтемом Сеїтаблаєвим.

Автор першого матеріалу, Сергій Тримбач, не надто зосереджується на сюжеті «Кіборгів». Детальніше він описує проблеми, що постають перед героями, зіткнення їхніх світоглядних поглядів на Україну та її майбутнє, власне життя, ставлення до війни. Автор пише, що не варто від цієї картини чекати американського бойовика, адже там багато діалогів та розмов: «Зрештою, доволі швидко з’ясовується: не битва, не двобій з ворогом цікавить передусім авторів фільму, а ті розломи, які визначають життя-буття українців і які стали причиною кризи. Відтак змінюється й моя установка як глядача – спрямованість не до бойовика та екранного бойовища, а на те, щоби зрозуміти, в чому причини сьогоднішніх (а з ними й учорашніх) катаклізмів».

Цікавий факт, який навів Сергій Тримбач: «На прес-конференції опісля показу фільму в кінотеатрі «Оскар» один із іноземців, данець, дивувався: чому персонажі стрічки так багато розмовляють між собою? Можливо, це добре буде для іноземного глядача, якому пояснять і прояснять щодо українських подій. Але самим українцям, які живуть тут і все це знають і без фільму, це навряд чи цікаво». Це дуже важливо, адже у фільмі якраз і показують ту комунікацію між українцями, якої так бракує у реальному житті.

Висновок Тримбача: «Це фільм про нетерпимість, як головне гальмо на шляху творення нації. І разом з тим картина – про те, що нині якраз та ситуація, коли незрідка за відсутності справжніх лідерів – громада дозріла до такого народження. Тож подивіться «Кіборгів» – бодай тому, що картина оповідає про можливість, всупереч усьому, такого народження: саме нації, саме української».

В інтерв’ю з Ахтемом Сеїтаблаєвим «Стрічка про війну, а після неї жити хочеться», журналістка розпитує режисера про страх зйомок на таку тему, рана від якої досі свіжа. Він зізнається, що йому самому «не подобається слово «кіборги», проте воно уже стало загальновідомим трендом». Що ж до запитання про дистанцію, то Ахтем відповів патріотично: «Мені не потрібна тимчасова дистанція і для того, щоб зрозуміти: ми свідки, а інколи і учасники процесу, який називається народженням української політичної нації». Також інтерв’юерка розпитувала про найважчі моменти зйомок – це, як виявилося, були сцени з танковими боями. Ахтем розповідав про реакцію глядачів, особливо військових, поділився творчими планами, спогадами про участь у проекті «Танці з зірками».

Медіакритичний ресурс «Детектор медіа» також опублікував рецензію на «Кіборгів». У матеріалі «Кіборги»: кіно – це не ток-шоу» вперше трапляється бачити критику фільму. Автор тексту, Ярослав Підгора-Гвяздовський, нарікає на брак локацій: «фактично герої проводять більшість екранного часу в «ресторані» та поруч з ескалатором у підвальному приміщенні, рідко висуваючись на «екскурсію» розтрощеними коридорами розтрощеного «нового терміналу»», невибагливість планів, і пояснює це впливом українського телебачення: ««Кіборги» ледь не повністю позбавлені вигадливості, оригінальності в зображенні тому, що ноги у їхніх творців ростуть із телебачення. І саме з нашого телебачення. Бо американський телесеріал «Довга дорога додому» про бій військових США в Багдаді 2004 року  це теж телебачення. Павільйоні зйомки українських серіалів і вимоги продюсерів «знімати просто» вбили в наших операторах і режисерах будь-які зачатки кіно, навіть якщо вони й були»». Є претензії і до виставляння світла, акторів у кадрі, розводки сцен, кількості планів у «вісімках» і ракурси. Проте, на думку рецензента, ніхто з цим розбиратися не буде «на фоні суттєвої драматургічної перемоги, якою, без сумніву, є фільм Ахтема Сейтаблаєва».

Але є і позитив у матеріалі: «Фільм дає те, що від нього вимагалося: відчуття піднесення, гордощів за наших бійців, таких різних, але своїх. Одночасно він несе гуманістичне послання, дуже європейське послання про українців, які хоч і воюють, але не люблять цього. Не має сумніву у глядацькому потенціалі фільму  він дуже потрібний тепер, він здатний підживити ідею й дух».

Рецензія на «Лівому березі»  ««Кіборги» – вправа на чесність»  справляє враження холодного душу після попередніх матеріалів. Тест надзвичайно критичний стосовно стрічки. Найперше йому закидають нерозкритість героїв: жодного з них, на думку авторки, Дар’ї Бадьєр, редакторки відділів «Культура» та «Блоги», у фільмі не розкрили до кінця: «Как и многие другие веревочки в сюжете «Киборгов», эта (образ «Психа» – авт.) остается висеть без толку: если герои о чем-то подробно разговаривают, то о том, как обустроить страну, в которой мы живем. Настоящий фейсбук, только зачем-то перенесенный в Донецкий аэропорт под обстрелом».

Якщо на «Детекторі» режисерську роботу хвалили, на відміну від операторської, то тут критикують: ««Киборги» – не режиссерское высказывание. Строго говоря, это набор покромсанных историй, ни одной из которых не дают развернуться – ни полноценно, выделив одного героя, ни частично, прописав каждого из интересующих режиссера героя так, чтобы зрителю было интересно наблюдать за его развитием и/или существованием в заданной реальности». Хто дивився фільм, той погодиться, що рецензентка зробила акцент не на тому. Адже режисери не прагнули показати унікальних героїв – вони створили архетипи, збірні образи людей, які воюють на сході України. І набагато важливішим у цьому випадку було дізнатися про їхню мотивацію йти в бій, їхати на війну.

Цинічно звучить пояснення авторки, чому ж варто йти в кінотеатри на «Кіборгів» – бо у них є один тиждень прокату до початку «Зоряних воєн» (!)

У колонці на «Українській правді» «Ода захисникам Донецького аеропорту» Олександра Струмчиська описує власні враження від фільму: розбір картини дещо поверховий, якщо порівнювати з матеріалами, розглянутими вище. Журналістка звертає увагу на пісню «Гуцулка Ксеня», яка часто звучить у стрічці: «Лейтмотив стрічки – лірична українська пісня «Гуцулка Ксеня», закарпатське танго, як висловився режисер Ахтем Сеїтаблаєв, або ж стильний саундтрек, як назвав мелодію виконавець однієї з головних ролей, актор В’ячеслав Довженко. «Гуцулка Ксеня» грає у веселі моменти, коли герої жартують один до одного, вона ж підкреслює трагічність сюжету наприкінці фільму. Певна, що після перегляду цієї стрічки ви почнете чути та розуміти цю пісню якось по-іншому». Авторка рекомендує дивитися цю стрічку, якщо «вам здається, що ви уже звикли до поганих новин та невтішної щоденної статистики з фронту, й почали сприймати це, як буденність. Якщо здається, що війна триває так давно, що до неї навіть трошки звикаєш. Якщо здається, що війна – далеко, на іншому кінці країни. Якщо раптом здається, що все це – не реалістично. Цю стрічку треба дивитися. Щоб знати і пам’ятати».

Львівський сайт «Твоє місто» опублікував колонку оглядачки Марії Цигилик ««Кіборги» – фільм, до болю схожий на дійсність». Авторка подає багато довідкової інформації, розповідає про бюджет фільму, тривалість зйомок, залучених фахівців, сюжет. Аналізує фільм журналістка дещо поверхово, її висновки: «Сеїтаблаєв не шукає, хто правий і хто винуватий – навпаки, показує правду кожного героя. Він не співає хвалебних од чоловікам, які захищали Донецький аеропорт, а в художній спосіб фіксує цю історію. Коли йдеш на «Кіборгів», боїшся розчаруватись і обпектись – занадто щемка тема, а поганий фільм може завдати ще більше болю. Але Ахтем Сеїтаблаєв ризикнув першим заговорити кінематографічною мовою на цю особливу для України тему. Приємно констатувати: йому вдалося».

Ірина Ладика, студентка факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)