Цивілізація в полоні тексту: загадки епохи new media (ЧАСТИНА ПЕРША)

Мирослава Чабаненко

Опубліковано: 17-10-2008

Розділи: Медіа-філософія.

0

Велике бачиться, як відомо, на відстані, тому ті унікальні інформаційні процеси, які нам сьогодні доводиться спостерігати, не кожен оцінить належним чином – занадто вони масштабні і глобальні. Особливо невтямки, про що йде мова, поколінню, народженому в 90-х роках і пізніше, бо нинішня молодь ніколи не бачила світу без кабельного телебачення, комп’ютерів та інтернету, їй просто ні з чим порівнювати. А ось відомі дослідники медіа-сфери не могли не відзначити: люди на початку XXI століття, як ніколи раніше, залежні від інформації, при цьому вони ще ніколи не були такими безпорадними перед нею.

Вільна комунікація колись здавалася рожевою мрією, тепер вона є чимось звичайним у нашому побуті. Виявилось, що поруч із багатьма позитивними моментами, що її супроводжують, існують і негативні, крім того, вона принесла цілу купу загадок, деякі з яких скидаються на ребуси підвищеної складності. Г. Почепцов, який багато уваги приділив вивченню питань інформаційної агресії і способам боротьби з нею, зауважує: «Інформаційна цивілізація, до якої прийшло людство, змінює не просто статус інформації, тобто роль її позитивних наслідків, але й різко розширює негативні можливості. Перед нами виявився сильнодіючий засіб, для якого немає меж» [10, 9]. Від останніх слів стає трохи моторошно, особливо, якщо врахувати, що інформацією не просто вдало маніпулюють, інформацією користуються, не до кінця усвідомлюючи наслідки своїх дій.

Н. Кириллова пише: «Між глобальною комунікацією і реальними подіями губиться зв’язок, виникає логічна безодня між інформаційним образом людини, суспільства, події – і дійсністю. Новини живуть самі по собі, як паралельний світ, відокремлений від нашої реальності» [5, 226]. Ясно, що дослідниця читала Жана Бодріяра з його неперевершеною фразою: «Факти більше не мають власної траєкторії» [2, 28]. Дійсно, інформація набирає дедалі більшої сили впливу, але при цьому демонструє ознаки схильності до самостійного, незалежного від людини функціонування. Така бажана безцензурність, що асоціюється у нас, у першу чергу, із свободою слова – одним із основних прав людини, і безконтрольність переходять сьогодні в некерованість, до якої не може бути однозначного ставлення, бо ми поки що не знаємо досконально, чого від такої некерованості очікувати. Медійне середовище в результаті досягнень у галузі засобів масової комунікації дедалі більше нагадує природну інформаційну сферу (якщо можна так сказати), до цього, врешті, прагнули самі винахідники. Знову процитуємо Г. Почепцов: «Цікаво, що як натовп , так і така сфера, як інтернет, мають близькі властивості. І в тому, і в іншому випадку, реалізованими по-різному технічно, ми маємо один феномен некерованої кимсь структури. В цьому випадку вдало вибране повідомлення може включитися в самостійне розповсюдження, яке не підтримується ніяким «спонсором»…» [10, 50]. Нічого дивного, адже автор Всесвітньої веб-мережі Т. Бернерс-Лі, батьки якого працювали над проблемами машинного мозку, «змалював» свій проект з життя – він змалку замислювався над тим, як працює людська свідомість, яке значення мають у нашому бутті зв’язки. Типові для нього сентенції: «Найзагальніша мета Мережі – підтримка і поліпшення нашого існування в світі, яке саме багато в чому є мережним» [1, 107], «Всесвітня мережа репрезентує і підтримує мережу життя» [1, 140], «У певному граничному сенсі світ можна розглядати як самі лише зв’язки і нічого більше», «Мозок не має знання, поки між нейронами не встановляться зв’язки» [1, 19].

Цікаво порівняти ці слова з тим, що говорив М. Фуко про структуру мови – ті її пласти, які слугують перехідними проявленим і не проявленим: «Немає такого висловлювання, яке не передбачало б існування інших; не існує й такого, яке не мало б навколо себе поля співіснувань, наслідків рядів і послідовностей, розподілення функцій та ролей» [14, 158]. Також мережа? До речі, книга М. Фуко «Археологія знання», звідки ця цитата, була написана в 1969 році, саме тоді, коли народився інтернет. А ось інша цитата: «Чи не є матеріальна єдність книжки – єдністю слабкою, побічною супроти єдності дискурсивної, в основі якої вона лежить?» [14, 36].

Аналогії між інтернетом і мовою та взагалі з навколишньою реальністю змушують замислюватися над вірогідністю існування якоїсь природної інформаційної мережі, звичайно, більш складної і по-справжньому всеосяжної, до якої ми приєднані без жодних додаткових пристроїв, просто так – своєю психікою і організмом. Якщо вона існує, тоді «текстом» можна назвати все наше буття і взагалі практично будь-що на світі. Подібні здогадки не є оригінальними, вони, як відомо, вже лунали з вуст представників постмодернізму. А чи може текст (у всіх значеннях) існувати автономно і володіти власною волею? Про це теж говорилося, але без чітких висновків: схоже, це одне з тих запитань, які можна вічно аналізувати ніколи не досягаючи правильної відповіді, оскільки вона лежить в області позанаукового – радше в області містики, яка не має майже нічого спільного з сухими раціональними знаннями, на які ми звикли спиратися, доводячи те чи інше твердження.

Між тим медіаекологічна школа, в основу якої лягли ідеї Гарольда Інніса, Маршалла Маклюгена, Ніла Постмена, «спричинилася до сприйняття медіа як автономного, мало залежного від волі людини чинника» [9, 188-189]. «Швидкісні інформаційні потоки є наче вершками й квінтесенцією технічної цивілізації. Цивілізація інспірована текстом», – знаходимо в книзі Б. Потятиника «Медіа: ключі до розуміння» [9, 198]. «Історію людської цивілізації можна інтерпретувати в термінах саморозвитку певних знаково-символічних структур, до складу яких входить людина» [9, 194]. І ще: «в інформаційній ділянці ще не відбувся той коперніковський переворот, який вивів Землю з уявного центру світобудови» [9, 191]. Проте, автор цих слів сам сумнівається у необхідності такого перевороту і не береться доводити істинність ідеї семіоцентризму. Він неодноразово наголошує, що це лише одне із припущень, а істина, як завжди, невловима.

Якщо прийняти до уваги можливість домінуючої ролі тексту, по-особливому сприймаються слова автора Всесвітньої павутини Т. Бернерса-Лі: «… я нутром відчував, що маю втілювати свою велику ідею і створювати глобальну систему» [1, 34]. «Я був зацікавлений зробити все, щоб Мережа стала тим, чим я бачив її від самого початку, – універсальним засобом обміну інформацією», – пише він [1, 76]. Вражає те, що його проект був із великим захватом підтриманий багатьма людьми і дуже швидко розрісся саме завдяки цьому. «Люди в інтернеті будували Мережу, це відбувалося справді стихійно і масово», – підкреслює вчений. Далі змальовує детальніше: «люди, які бачили Мережу і усвідомлювали необмеженість її можливостей, почали встановлювати сервер у себе і розміщувати у мережі свою інформацію. На своїх сторінках вони розміщували також посилання на сайти, так чи так пов’язані з їхніми, або просто на ті, які вважали цікавими. Мережею почали займатися люди по всьому світу» [1, 47].

На нашу думку, не може викликати ніяких сумнівів те, що нинішня ситуація в інфосфері невипадкова, принаймні, багато тенденцій вели до неї. Г. Лебон був переконаний, що розвитком історичних подій рухає процес, який нагадує мислення, тобто фактично він відбиває розвиток світової думки: «Вивчення різних цивілізацій, що слідували одна за одною від початку світу, показує, що керуюча роль у їх розвитку завжди належала дуже незначній кількості основних ідей. Якби історія народів зводилася до історії їх ідей, то вона ніколи б не була дуже довгою» [6]. А Ю. М. Лотман вважав, що культуру можна розглядати як колективний інтелект. «Співвідношення колективного інтелекту й індивідуального складає проблему не лише не вивчену, але і в повному обсязі ще не поставлену», – наголошував він [7, 557]. Щодо стосунків людини з інформацією спостерігається певний логічний ланцюжок, який, з одного боку, сам обумовлений конкретними реаліями, а з іншого, веде людей до формування нових реалій, наче підкоряючи їх своїм правилам. Американська дослідниця Н. К. Хейлз простежила через розвиток авангардних комп’ютерних теорій те, як змінювалось усвідомлення людьми самих себе як особистостей і біологічного виду з часу появи перших електронно-обчислювальних машин. Вона називає три взаємопов’язаних етапи: перший – інформація концептуалізована як сутність і відділена від матеріальних форм, що є її носіями; другий – культурне та технологічне конструювання кіборга як технологічного артефакту і культурного образу; третій – зникнення вільного суб’єкта гуманізму в кібернетичному дискурсі разом з появою постлюдини, так звана «доба пост гуманізму». «Сьогодні, на початковій стадії комп’ютерної ери, стирання тілесного відбувається так, що «розум» стає радше властивістю формального маніпулювання символами, аніж умовою в світі життя людини», – стверджувала вона наприкінці 90-х [15, 15]. Таким чином, актуалізувалась думка, висловлена Г. Моравецем про те, що ідентичність особи – це радше інформаційна структура, аніж утілена дійсність, а відтак її можна змоделювати окремо від людського тіла і змусити існувати в рамках віртуального середовища. «Ви – це кіборг, а кіборг – це ви» [15, 16]. У розділі «Семіотика віртуальності: окреслення постлюдського» своєї книги «Як ми стали постлюдством» Н. К. Хейлз зауважувала: «невід’ємною частиною здатності людини діяти самостійно й дискретно, поряд з іншими чинниками, є людська мова, саме в якій і закодована ця здатність» [15, 328]. Тобто сам прадавній факт виникнення мови виглядає як крок до виокремлення чисто інформаційних утворень і, як наслідок, появи могутнього віртуального світу, сцена якого слугує в наші дні продовженням сцени звичайного життя. Необхідно додати, що важливою була також еволюція здатності фантазувати. М. Мак-Люен, коментуючи шлях, який пройшли медії з моменту свого зародження, підкреслює: «Далеко не будучи природно притаманною людському баченню, тримірна перспектива є конвенціальною, набутою формою бачення, – набутою, подібно вмінню розпізнавати літери алфавіту або розуміти послідовну хронологічну оповідь» [8, 25].

(Далі буде…)

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)