Засоби масової інформації у кривавих променях війни

Людмила Шпанер

Опубліковано: 05-12-2008

Розділи: №03, Друковані версії.

0

Ви ж про війни почуєте,
і про воєнні чутки,
глядіть, не лякайтеся,
бо статись належить тому.
Але це не кінець ще.
( Матвія, 24, 6)

Усі сучасні війни – це, передусім, війни гуманітарних технологій. На провідне місце вийшла боротьба за розум людей, за створення “правильної” суспільної думки, за контролювання інформаційних потоків. У “Хрестоматії психологічної війни”, виданій у США на початку 80-х років, автори стверджують, що психологічний комплекс людини найуразливіший і тому власне сюди слід спрямовувати зусилля на політичне, ідеологічне і моральне проникнення. Прийоми психологічної війни активно використовують усі держави, політичні партії, спецслужби та екстремістські організації. Сьогодні на Заході  на спеціальні психологічні дослідження витрачають більше грошей, ніж на ракетні програми.
Більшість спеціалістів вважає методи психологічної війни частиною широкого процесу – війни інформаційної. До останньої, поряд з психологічними операціями, відносять технічні засоби руйнування або створення інформаційних каналів, комп’ютерні технології тощо. Американський генерал Дж.Шаликашвілі говорив: “Ми не перемагаємо, допоки CNN не повідомить про те, що ми перемагаємо”.
Починаючи з часів війни в Персидській затоці, ЗМІ США передають війну як спектакль без реальних наслідків, особливо для американців. Не говориться про те, що у психіці людей, які пережили воєнний стрес, відбуваються незворотні зміни. Наприклад, кількість самогубств серед учасників в’єтнамської війни до 1971 року втричі перевищило кількість людей, які загинули у самій війні. Навчений виживати в умовах бою, бути надуважним, солдат, що повернувся до нормального життя, поводиться так, як на війні. Він насторожено стежить за усім, що відбувається навколо нього, ніби йому постійно загрожує небезпека. Учасник війни знову і знову “повертається” і переживає найтравматичніші ситуації минулого. Виникає депресія, ветеран почуває себе невпевненим, нікчемним і відкинутим суспільством. Таких кривавих променів війни  ще дуже багато, з часом вони  розширюватимуться, охоплюючи усе більшу кількість людей на землі. Про це американські засоби масової інформації мовчать. і для цього воєнне командування докладає чимало зусиль. Власне Пентагон після серії спеціальних досліджень розробив нову модель взаємодії із засобами масової інформації. Суть цих відносин – у формуванні групи привілейованих ЗМІ або журналістів шляхом надання їм пріоритетних прав під час висвітлення подій. Журналістам це теж вигідно – довготривалі репортажі обходяться досить дешево, але активно заохочують рекламодавців, тобто “новинні серіали” в режимі реального часу  дуже прибуткові.
Пентагон уклав контракт з “Рендом Компані” – корпорацією, що професійно займається інформаційною війною. Ця структура формує сьогодні у свідомості світової авдиторії образ того, що відбувається в Іраку. Власне це мають на увазі, коли говорять: “Американське командування не підтвердило, але і не заперечило інформацію про те, що його передові частини…” тощо. Чию інформацію не підтверджує і не відкидає американське командування, яке через свою прес-службу повинно повідомляти про успіхи? Але про американські перемоги “якби збоку” повідомляють треті структури, зокрема “Рендом Компані”. Як результат, виникає дуже важливий для переконання ефект відчуження: ми не кричимо про перемогу, хтось про це говорить “об’єктивно”.
Самі кореспонденти спостерігають події здалеку. Утім навіть якщо вони роздивляться, як “це” робиться, то вони бачать тільки зовнішні подробиці однієї випадкової частини того величезного процесу, який називається війною. Неможливо вловити психологічні зміни, рухи душі, метаморфози свідомості. Але кореспонденти є не тільки спостерігачами – найменше спостерігачами, – а найчастіше противниками об’єктивного спостереження – вони національні провідники між тими, хто бореться і суспільством. Кореспонденти намагаються виконати відому політичну функцію – підтримувати на певній висоті самопочуття військових, підбадьорювати власний народ, тероризувати противника. Їх кореспонденції не тільки в своїх роздумах і висновках, але насамперед у своїх фактичних звітах завжди замальовані в певні кольори. Причина криється навіть не у свідомій дії, а у природній психологічній фільтрації, яка супроводжується певним відбором уваги і пам’яті. Тому “незалежні” кореспонденти подають “потрібну” суспільству інформацію.
Агресивною є й сама назва війни – “Шок і трепет”. Чи не мета цієї війни привести в шок все світове товариство і заставити “тремтіти” американських конкурентів. Адже американські керівники створюють нову Римську імперію, в якій бачать себе патриціями, а усіх решта – плебеями (союзників з коаліції) або варварами (тих, хто проти).
Розв’язавши агресію з порушенням усіх норм міжнародного права, ООН і навіть НАТО, американське керівництво дає зрозуміти, що всі, хто протидіє або заважає їхнім інтересам, підлягає фізичному знищенню. Світ мусить змиритися з тим, що американці можуть усе – конкурентам американського капіталу краще відступити і віддати ринки, які цікавлять їх. На захист інтересів корпорацій буде застосована американська зброя, яка може бути запущена в дію у будь-який момент, у будь-якому місці земної кулі.
Незважаючи на усі зусилля в інформаційній війні, опір американській агресії в Іраку в усьому світі,  і в Європі також, досягнув такого рівня, що США втягнули в реальну конфронтацію з світовим істеблішментом, іншими словами з керівними елітами Старого Світу. Перемога США в Іраку означає для них те, що американці обов’язково прийдуть за їхніми душами. Ні Шредер, ні Ширак, ні Путін не можуть сьогодні розраховувати на те, що, захопивши Ірак, США зроблять вигляд, що їхні країни нібито не протистояли Вашингтону в його бажанні пролити саддамівську та в цілому іракську кров.
Американські засоби масової інформації зображають американських солдатів як героїв, що йдуть на самопожертву заради усього людства. Я не жертвую спасінням своєї душі, вбиваючи інших і цим рятую світ, а я жертвую своїм життям, відмовляючись убивати іншого – ось діалектика самопожертви.
Історія доводить, що там, де робили ставку на насильство, де невинних “захищали” від бандитів, там бандити були короновані. Вона не підтвердила ідеї М.Бердяєва, що війна може не тільки зруйнувати, а й відроджувати. Відродити слабий дух війною  те саме, що спробувати слабкі м’язи зробити сильними, “накачуючись” пивом у барі і чіпляючись до перехожих.
Не можна насильством боротися зі злом, залишаючись безпристрасним, тим паче, люблячим і добрим. Війна не є суто матеріальне явище, вона не є і надматеріальною, духовною – вона є приходом в матеріальний світ сил не вищих, а нижчих.  Війна не є джерелом зла, а лише рефлексом на нього, ознакою існування внутрішнього зла і хвороби.

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)