Українські телеканали та війна в Іраці

Надія Павлик-Вачкова

Опубліковано: 05-12-2008

Розділи: №03, Друковані версії.

0

Невизначеність України у війні з Іраком лише на перший погляд можна трактувати як млявість у ухваленнні рішень. Насправді наша держава опинилася у досить делікатній ситуації: між трьох вогнів – Європою, Америкою і внутрішнім несприйняттям війни. Грандіозна пропаґанда Америки з дискредитації супротивника, створення образу ворога, яка передувала початкові військових дій, на думку пересічного українця майже не вплинула. Більшість українців і надалі  вважає, що міф про страшного Саддама не дає нам права втручатися у життя іншої країни. І тут українцем керує не логічне небажання воювати і навіть не власноруч створений стереотип – “моя хата скраю…”. Ним керує гіркий досвід  минулого, у якому були свої “визволителі”. А Шевченкове “в своїй хаті своя правда і сила, і воля” лише підсилює цей досвід.
Українські телеканали для пересічного українця є фактично єдиним інформатором про події в Іраку. І стверджувати те, що хоч наших журналістів там мало, інформації це не спотворить, марно. Картинка у переважної більшості світових телестудій справді майже та сама, однак те, що може розповісти кожен власкор може суттєво різнитися.
Яку ж позицію зайняли українські телеканали у цій війні? Радше інформативну, аніж пропаґандистську. Однак й елементи останньої чи то через суб’єктивізм журналістів, чи через політику каналу щодо Америки все ж були присутні. З початком військових дій основними прийомами інформаційної війни американської сторони стала демонстрація переваг своїх озброєнь, применшення і приховування власних втрат і перебільшення збитків, заподіяних армії військово-промисловим об’єктам і засобам комунікації супротивника. Українські канали, які переповідали повідомлення Сі-Ен-Ен і Бі-Бі-Сі, потрапляли в тенета цієї пропаганди. Однак таких було небагато (переважно реґіональні канали). Гірше, коли проамериканською ставала політика самого каналу. Підчас війни в Югославії оперативне інформування ЗМІ велося в потрібному руслі, надання всілякої допомоги журналістам супроводжувалось жорсткою боротьбою з джерелами неґативної інформації і серйозним тиском на тих, хто її поширює. Однак проамериканськи налаштовані ЗМІ ніби забули про це і подавали інформацію, якщо не однобоко, то, принаймні позитивно щодо США. Телеканал ICTV, вже самими анонсами на кшталт Багдад взято, Багдад впав, Перемогу Америки над Іраком забезпечено додає могутності Пентагону. Журналісти “Фактів” для більшої переконливості давали посиланнями на арабський телеканал “Аль-Джазіра”. Ось  один з таких сюжетів:
Багдад впав
Твердиня Хусейна здалася на милість переможця. Диктатор, який обіцяв захищати столицю до останнього, втік у гори, залишивши бункер за кілька хвилин до бомбардування.
javascript:mailTo(‘/content/publications/world/war_iraq/kgjt_kesgt.html’) javascript:mailTo(‘/content/publications/world/war_iraq/kgjt_kesgt.html’)09.04.2003 21:00
Український телеканал СТБ до кінця війни так ні на чий бік і не став. Їхня позиція  була досить обережною: іракців шкода, Саддам поганий, а про Штати краще не говорити взагалі або ж не говорити погано. Сміливіші у своїх висловлюваннях журналісти “Інтера”, “1+1”, та “Нового каналу”, можливо, через безпосередню присутність в Іраку. Усі три канали намагаються подати дії сторін конфлікту неупереджено. Однак часом у матеріалах відчутне обережне ставлення до сенсаційних тверджень американців (Американцы заявили, что захватили в Кербеле 100 иракских танков Інтер:10.04.2003| 15:58) та співчуття до іракського народу:
Багдад – в ожидании штурма “Репортер”, Новый канал, Четверг, 3 апреля 18:15
Телезрители всего мира уже привыкли видеть яркие вспышки в ночном небе иракской столицы. Они воспринимают кадры бомбежек скорее как просто телевизионную картинку. А для жителей Ирака каждая ночь – это испытание. Да и днем они стараются, как можно меньше появляться на улицах.
Американцы неоднократно подчеркивали – они воюют не с иракским народом, а с режимом Хусейна. Но применение запрещенного оружия, по мнению экспертов, может привести к многочисленным потерям с обеих сторон. Еще больше будет смертей, если это произойдет в Багдаде. Это будет настоящей катастрофой. И едва ли жителям столицы помогут приобретенные еще до войны противогазы.
Зараз можна впевнено сказати, що Америці забракло арґументів на користь війни, яку вони вели. І  якщо у передвоєнний період світова громадськість, хоча не абсолютно вся, була настроєна на певний стереотип, що демократична вільна Америка воює проти поганого хлопця Саддама Гусейна, диктатора, якого ненавидить іракський народ, то після її закінчення у світовій громадській думці  переважає образ цілком іншої війни: не дуже хороший хлопець Буш воює проти держави і народу Ірак. І тут уже діє так звана пропаґанда дій. Тобто виконанням конкретних епатів військової операції, як вона вісвітлювалася, і тих недоречностей, які там були – скажімо, коли американські ракети влучали в мирні об’єкти і калічили жінок і дітей, коли десант висаджувався на іранській території, коли американська зброя неодноразово стріляла у приміщення з журналістами…
 Зрештою в ефірі українського телебачення достатньо представлена американська позиція. Попри те, що приблизно на екранах ТБ на п’ять репортажів про військові дії Сполучених Штатів, про перебіг їхнього побуту трапляється заледве один  про те, що  роблять збройні сили Іраку чи як ведеться цивільним іракцям,  все-таки шалька терезів схиляється на бік іракської армії. Адже кожний тямущий журналіст розуміє, що основною причиною війни є нафта та потреба Америки довести свою першість у світі, а хімічна зброя – приводом. Такий логічний ряд наштовхує деякого на думку, чи не стануть чорноземи і природні ресурси причиною, а “кольчуги” приводом для можливого конфлікту між Україною? Тоді й обережність майже усіх каналів у висловлюваннях про дії американців легко пояснити…

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)