НАТО очима “Львівської Газети”

Марія Гоцур, студентка

Опубліковано: 21-01-2009

Розділи: №14, Друковані версії.

0

Тема “Україна–НАТО” уже кілька років не сходить зі шпальт друкованих та аудіовізуальних ЗМІ, з уст відомих, і не зовсім відомих, політиків. Але “найгарячіший” час для “роздмухування” цієї теми припадає на час президентських та парламентських виборів. Саме в такий “час пік” деякі політичні діячі маніпулюють свідомістю громадськості щодо питання Північноатлантичного альянсу. Одні кричать “ми за НАТО!”, інші – “ми – проти!”. Утім у будь-якому випадку буфером обміну інформацією стають засоби масової інформації. Одні видання аналітично інформують громадян, наприклад, День, Дзеркало тижня, а інші – поверхнево. Тому звідси випливає упереджене ставлення українців до НАТО. Люди бояться того, чого не розуміють, не знають.

Сьогодні на прикладі Львівської газети (ЛГ) поговоримо з вами про те, як же інформує львів’ян місцева преса про НАТО. Погортавши примірники цієї газети за січень-вересень 2007 року отримала результат – 13 матеріалів про Альянс. А здебільшого статті, журналістки Ю. Ожиївської. Хочу наголосити на тому, що майже всі матеріали мають суто інформаційний характер (“За крок до СОТ, за два до НАТО” Ю. Ожиївська (ЛГ. № 41), “Крим знову проти НАТО” А. Галицький (ЛГ. № 48), “НАТО задоволений Україною” Т. Бурдега (ЛГ. № 114), “Броунівський рух” І. Мартинів (ЛГ. № 22) та ін.). Найбільше привернули увагу такі матеріали: “НАТО не менш за Україну зацікавлений у членстві нашої держави” Ю. Ожиївської (ЛГ. № 93), “Зовнішньополітична шизофренія” Ю. Ожиївської (ЛГ. № 101), “Усе в наших руках” Ю. Ожиївської (ЛГ. № 101). Останній матеріал – це інтерв’ю журналістки з екс-міністром закордонних справ України Борисом Тарасюком. Саме це інтерв’ю є кістяком усіх публікацій газети, за допомогою якого громадськість могла дізнатися про те, що таке НАТО, навіщо Україні вступати туди, які кроки нам потрібно зробити, щоб стати членом Альянсу. Можна підсумувати, що Львівська газета інформує львів’ян у достатній мірі.
Відомо, що Україна активно долучена до співробітництва з НАТО: приєдналася до коаліції з роззброєння Іраку, запропонувала країнам НАТО використовувати український літак АН-124 “Руслан” для військово-транспортних перевезень;

3 серпня 2003 року відкрила бюро військової документації “Україна–НАТО”, яке створено на базі управління євроатлантичної інтеграції Генерального штабу Збройних Сил України тощо [2]. Проте, щоб стати повноцінним членом НАТО, Україні, як вважає Б. Тарасюк, потрібно зробити такі кроки:

1) досягнути консенсусу, якщо не між політичними силами, то, принаймні, між політичними лідерами; 2) припинити спекуляції довкола НАТО; 3) дотримуватись загальноєвропейських цінностей [3].

Безперечно, завдяки євроатлантичній інтеграції зміцняться позиції нашої держави щодо вступу в ЄС. Адже, як свідчить досвід деяких східноєвропейських країн, процеси у сфері економіки та безпеки зумовлюють взаємозалежність розширення НАТО та ЄС. У контексті власне української проблематики важливо, що саме НАТО визнає потребу масштабного залучення України до процесу побудови єдиної системи безпеки Європи.

Проте навіщо ж Україні НАТО? Довкола цього питання є чимало суперечностей. Однак той же Б. Тарасюк стверджує, що НАТО Україні потрібне, бо: 1) Україна стане суб’єктом прийняття рішень у Європі; 2) завдяки своїм розмірам і геополітичному розташуванню наша держава стане важливим гравцем, і з нею “рахуватимуться” всі західні країни; 3) Україна перестане бути суб’єктом суперечок між Сходом і Заходом, а домінування наддержав буде взагалі неможливим; 4) зміцниться військовий потенціал нашої держави [4].

Євроатлантична інтеграція означає для України більше, ніж просто бути членом системи колективної безпеки. Бути членом цього механізму означає отримати надійні гарантії й сконцентруватися довкола соціально-економічних завдань.

Публіцист Джеймс Шерр на сторінках Дзеркала тижня стверджує, що публічне обговорення можливості членства України в НАТО відбувається в атмосфері підозрілості [5]. НАТО розуміє, що українців важко переконати в тому, що: 1) НАТО є найефективнішою системою безпеки в Європі; 2) коли Україна хоче належати до євроатлантичного економічного співтовариства й поділяти з ним загальні цінності та свободи, було б розумно приєднатися до його системи безпеки; 3) Україна – не Швейцарія, не Китай, тому її позаблоковий статус є неможливим. Суть Альянсу полягає в тому, що Україна, яка стоїть перед певною загрозою, не має протистояти їй сама; 4) безпека всередині блоку обійдеться Україні дорожче, ніж вразливість держави за його межами. Водночас безпека поза НАТО вийде ще дорожче.

Сказане підтверджує те, що гарантування національної безпеки є актуальним для всіх держав у будь-який період їхнього існування. Інтеграція України в НАТО надасть їй можливість виконувати роль впливового чинника у побудові системі безпеки та забезпеченні державних відносин із сусідніми державами, Сходом та Заходом.

Отже, сьогодні потрібна цілеспрямована та структурована стратегія ведення інформаційно-роз’яснювальної роботи. Політична спекуляція навколо цього питання нині лише нагнітає складну суспільно-політичну ситуацію в державі. У цьому винні і мас-медіа, які формують громадську думку, але часто про це забувають.

1. Чикаленко Л. Зовнішня політика і безпека України – К., 2004. – С. 309.
2. Ожиївська Ю. Усе в наших руках // Львівська газета. – 2005. – № 101. – 15–17 червня.
3. Там само.
4. Шерр Дж. Україна і НАТО: реалізм сьогодні, членство завтра? // Дзеркало тижня. – 2005. – № 42. – 23 жовтня.

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)