Нам, європейцям, прикро…

Ярема Полотнюк, сходознавець.

Опубліковано: 05-12-2008

Розділи: №03, Друковані версії.

0

Війна в Іраку закінчена, режим Саддама Хусейна повалено,  США та їхні сателіти святкують перемогу. Телебачення європейських країн та незалежні арабські телекомпанії досить об’єктивно показували хід воєнних дій, починаючи з підготовки до війни. Тепер залишається з’ясувати всі факти і проаналізувати,  чи потрібна була війна взагалі, і який  характер цієї війни. І тут вже без збільшуваного скла видно, що США, бажаючи якомога довше зберегти свої запаси нафти, рочали “полювання” за чужою нафтою і насамперед близькосхідною, каспійською та середньосхідною. Щоправда, свої цілі вони маскують гучними фразами про демократію, свободу людини, повалення тиранічних режимів і “боротьбою зі світовим тероризмом” на “захист демократичних цінностей США”.
Зрозуміло, що Ірак аж ніяк не загрожував Сполученим Штатам і не збирався нападати на них. Зрозуміло, що справжні “свобода людини” і “демократія” в Іраку ще менше цікавлять американських політиків, які не звертають уваги не страшну бідність окремих африканських країн, де населення на межі  вимирання. Так само американців не хвилює ні “тиранічний режим” у Саудівській Аравії, як і в колишньому шахському Ірані. А керівники цих країн були великими друзями Америки. Якщо вже говорити про тероризм, то й цей аргумент американських політиків розбивається легко і швидко. А хіба це не тероризм, коли Ізраїль без оголошення війни, без звернення до Ради Безпеки  розбомбив ядерний центр Іраку тільки тому, щоб Ірак не мав ядерної зброї, хоча, наскільки відомо, центр будували як звичайну АЕС?
Отже, якщо відкинути оці всі словоблудні аргументи, то істина виглядає, скажімо прямо, досить таки непривабливою. І ось чому. По-перше, США напали на Ірак тоді, коли численні комісії переконували світову громадськість  в тому, що в країні немає зброї масового ураження. Водночас, члени комісії зайвий раз переконалися, що Ірак немає ні “Кольчуг”, ні якоїсь іншої сучасної зброї, яка могла б перешкодити легкій переможній війні. Тому США мали з воєнної точки зору три мети. Перша – захопити нафту країни й якомога надовше законсервувати свою американську нафту. Друга мета – зброя. Як відомо, зброя може зберігатися дуже довго, але не вічно, і американські військовики це чудово знають. Отож, війна в Іраку давала США можливість позбутися зброї, яка вже морально і технічно застаріла. Це явище, як і всяке інше, має й зворотний бік медалі – війна з Іраком давала можливість США випробувати нову зброю зі збідненим плутонієм, який спричиняє  онкологічні захворювання. Нагода для американських військовиків просто унікальна. І, нарешті, остання і чи не найголовніша – нафта. Завоювавши Ірак, американці передусім  у вигляді контрибуції вивозитимуть до США дешеву і якісну арабську нафту.
Війна з Іраком є ще й лакмусовим папірцем, який має показати, як реагуватимуть ООН, Рада Безпеки та певні країни на американський диктат, насамперед ті, які були давніми партнерами Іраку і купували його нафту. Це – Франція і Росія, а якщо подивитися ширше, то Європейський Союз. Промовчать, США візьметься за Ісламську Республіку Іран, відреагують – що ж, з Іраном можна буде почекати, тим більше, що Росія, яка “зав’язла” в Чечні, робиться щораз менше популярною в ісламському світі. Американські політики чудово знають, що президент Росії В.Путін мирним шляхом проблеми з Чечнею не розв’яже, а після всього, що було, росіянам треба буде взагалі або піти з Чечні і не боротися за каспійську нафту, або винищити до ноги всіх вайнахів, бо і Чечня, і Інгушетія, по суті населена одним народом, який у Чечні називається чеченцями, а в Інгушетії – інгушами, хоча фактично це  один народ – вайнахи. Тому навряд чи будуть інгуші спокійно спостерігати, як Росія винищуватиме чеченців. І президента В. Путіна не цікавить, що майже половина Росії є мусульманська .
Війна в Іраку має ще один аспект, якщо можна так висловитися – культурологічний. Як повідомив часопис “Тіmе”, під час війни було по-варварськи розграбовано Національний музей Іраку, Національну бібліотеку Багдада, національні архіви, Будинок імені Мосула, де зберігалися рідкісні книги та рукописи, бібліотека Басри і музей в місті Кіркук.
Цивілізований світ, безумовно, стурбований цими актами вандалізму, адже культурні традиції Іраку налічують десятки тисяч років, бо Ірак – це територія давньої Месопотамії, давнього Дворіччя, це колиска світової шумерської цивілізації, це давній Вавилон та столиця Сасанідського Ірану. Тимчасом вандали XXI сторіччя скидають бомби на руїни Вавилону, спалюють сотні тисяч рукописів та інших історичних документів, яким немає ціни, ба, навіть унікальні списки Корану, яким майже тисяча і більше років. Хоча міністр оборони США Дональд Рамсфельд  запевняє, що “люди, які  бомбували державні установи, знали  місце розташування музею і залишили його в спокої”.
Спершу світова громадськість вважала, що  ці руйнівні дії організували  мешканці іракської столиці, доведені до відчаю і готові на все, тільки щоб прогодувати своїх рідних. Однак ті, хто це вчинили, виявилися надто добре організованими, щоб бути мешканцями Багдада: вони мали ключі практично до всіх скарбниць музеїв. З того часу не минуло й тижня, як викрадені цінності виставили на продаж на ринках Ірану та Європи. І хоча до цього вже задіяний  Інтерпол, спалені унікальні рукописи та пам’ятки історії вже втрачені назавжди.
Можна не сумніватися, що у США є освічені й культурні люди, які чудово розуміють всю злочинність вандалізму, вчиненого американськими вояками. Українське та російське телебачення показало як американські вояки вантажили в бронетранспортер археологічні пам’ятки Іраку. Професор історії Пенсільванського університету пані Рената Холод плакала, розповідаючи про акти варварства та вандалізму.
У нас, європейців, склалося таке враження, що і з Саддамом Хусейном, і з його режимом можна було дуже легко впоратися ще з попередньої війни. Маючи такі кошти, які були затрачені на війну, звичайно, можна було б “відловити” Саддама Хусейна, як свого часу американці “відловили” президента Панами Норєґу, без таких жертв. Можна було б … Але як тоді бути із старими запасами амуніції, бомб і ракет, які потрібно було вистріляти? Як тоді бути з новою зброєю із “збідненим” плутонієм, яку треба було випробувати? А як було випробувати реакцію на американське вторгнення в європейських державах?
Свого часу, в ХПІ ст. Багдад грабували монгольські вояки Гулаґу-хана, а тогочасний світ слухав касиду перського поета Сааді, яка починалася словами: “О, Багдаде мій зруйнований!” Тепер Багдад руйнують і розкрадають нові монголи. Складається враження, що військово-промисловий комплекс США не зацікавлений ні в збереженні історичних та культурних цінностей Іраку, ні в збереженні життя своїх громадян, які загинули в цій переможній війні, не кажучи вже про звичайних іракців, які стали жертвами цієї дикої і безглуздої війни, якої могло й не бути.

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)