Мережева етика журналістів

Олена Кузнецова, професор

Опубліковано: 22-01-2009

Розділи: №14, Друковані версії, Онлайн - журналістика.

1

Джеймс Мур, один із першодослідників комп’ютерної етики у статті “Що таке мережева етика?” писав: “ХХ століття – це епоха комп’ютерної революції, в якій можна розрізняти дві стадії. Перша стадія пов’язана зі створенням і вдосконаленням власне ЕОМ, друга полягає в тому, що інформаційно комп’ютерні технології швидко стають інтегрованою частиною ледь не для всіх суспільних інститутів” [1].

Сучасний журналіст має бути комп’ютерним професіоналом. Цей термін у 80-х роках минулого століття запровадили американські етики, й позначає він людину, яка заробляє на життя працею на комп’ютері.

Журналісти ХХІ ст. використовують комп’ютер на всіх етапах професійної діяльності: під час збору, обробки, створення, редагування, монтажу, верстки, передачі в редакцію, відтворення в інтернет-виданнях,  інтерактивного спілкування з аудиторією.

Журналістика підпадає під вимоги комп’ютерної етики. Порушення моралі з використанням сучасних інформаційних технологій  журналістами традиційних ЗМІ і комп’ютерних мас-медіа призводить до девальвації  традиційних духовних і моральних цінностей, створює загрозу національній інформаційній безпеці. Це  проблеми не тільки комп’ютерних фахівців, журналістів, правників, науковців, журналістикознавців, правознавців, законодавців, вони є суспільними, державними, міжнародними, оскільки Інтернет не має кордонів. Водночас це проблеми комп’ютерної грамотності, зокрема, комп’ютерної освіти журналістів  як  користувачів, які мають знати і вміти регулювати порушення комп’ютерної етики журналістів. Та можна знати етичні вимоги комп’ютерної етики і вміти регулювати моральні порушення, але безвідповідально ставитися до їх втілення в практику. Недарма 21 серпня 2005 року провідні українські інтернет-видання Українська правда, ProUA, UAToday, Главред, Обком, Телекритика виступили з ініціативою “Чистий Інтернет”, метою якої є створення мережевої етики, і висунули одну єдину засаду: відповідальність за оприлюднену інформацію в Інтернеті, яку підтримали ще  чимало інших інтернет-видань.

Утім навіть усвідомлюючи таку відповідальність, треба спиратися на науково обґрунтовану систему, до якої входять теоретичні засади, що розглядає такий розділ етики, як етологія, аксіологічні засади, тобто принципи, ціннісні орієнтири, деотологічні документи (принципи, кодекси, канони),  етикетні правила й обов’язково механізм регулювання дотримання етичних вимог щодо використання комп’ютерних технологій. І лише спільними зусиллями фахівців у різних галузях, і в першу чергу, комп’ютерних: програмістів, провайдерів, адміністраторів та інших; рекламістів, учених-етиків, законодавців, політиків, журналістів ці проблеми можуть бути розв’язані.

В аспекті захисту прав людини, моральної культури, підвищення фахової освіти журналістів щодо безпечного інформування через інтернет-видання потрібно мати чітке й конкретне уявлення про ситуацію в цій сфері. Все це зумовило практичну й теоретичну потребу вивчення комп’ютерної етики журналістів, дослідження девіантності моралі інтернет-видань України 2007 року.

Сучасні текстові ЗМІ України представлені в Інтернеті онлайн-версіями друкованих видань, інформагентствами, інтернет-виданнями, порталами.

ЕТАПИ ДОСЛІДЖЕННЯ МЕРЕЖЕВОЇ ЕТИКИ

Перша публікація, що стосується етичних аспектів використання комп’ютерів, як стверджувала І. Ю. Алєксєєва у виступі 28 червня 2000 року на семінарі “Інформаційне суспільство: економіка, соціологія, психологія, політика і розвиток Інтернет-комунікації” з’явилася в СРСР 1968 року. Це була стаття В. Пекеліса “Морально-етичні аспекти і кібернетика” [2].

У 70-ті роки в США  виникає наукова дискусія щодо етики розробки й використання комп’ютерних мереж, яку стимулювала 1976 року поява книги Дж. Войценбаума “Computer Power and Human Reason”, що 1982 року вийшла у московському видавництві “Радіо і зв’язок” російською мовою під заголовком “Можливості обчислювальної техніки і людський розум”.
У 80-х роках у США комп’ютерна етика вже формується як науковий напрямок і як навчальна дисципліна. Найвідоміші тогочасні праці: стаття Дж. Мура “Що таке  комп’ютерна етика?”, книга Д. Джонсон “Комп’ютерна етика”, її ж з Дж. Снеппер антологія “Етичні аспекти у використанні комп’ютерів”, серія статей на цю тему в американському журналі Метафізика. У згаданих книгах порушено такі основні проблеми: несанкціонованого доступу до комп’ютерної інформації, захисту інтелектуальної власності й комерційної таємниці в Інтернеті. У 80-х роках серед радянських дослідників про комп’ютерну етику писав російський дослідник Ю. Батурин у статті “Право і політика в комп’ютерному колі” [3].

У 90-ті роки з’являються дослідження професійної комп’ютерної етики. Про аспекти приватності публікує статтю Є. Пілянкевич “Забезпечення приватності в електронних інформаційних середовищах: обов’язок суспільства чи право і можливість користувача”[4]. Російський журнал Журналіст 1996 року публікує кілька статей Е. Вороніної про мережеву етику [5]. У Львові 1998 року виходить монографія О. Кузнецової “Журналістська етика та етикет” [6], в якій вперше на теренах колишнього СРСР розроблено концепцію морального регулювання в журналістиці України [7], і де один із розділів присвячений комп’ютерній етиці журналістів, порушено проблеми етичного використання журналістами Інтернету для збирання інформації, електронної пошти для пересилання матеріалів, участі в комп’ютерних конференціях, випуску інтернет-газет і журналів. У Москві 1999 року виходить книга Р. Реддік, Е. Кінга “Журналістика в стилі онлайн” [8].
У 2001 році російські дослідники І. Галинська, А. Панченко роблять огляд наукової літератури щодо етико-правового простору інформаційно-комп’ютерних технологій [9]. Цього ж року  виходить третє видання відомої книги Д. Джонсона “Мережева етика” [10].

В Зальцбурзі (Австрія) 2002 року виходить книга К. Вейлера та Р. Маурера “Мережеві ЗМІ – друга журналістика?” Цього ж року у Москві виходить навчальний посібник “Журналіст в Інтернеті” (К. Подурець) [11]. Російський дослідник С. Лебедєв 2004 року випускає навчальний посібник зі створення публікацій для Інтернету [12]. Цього ж року перекладений із німецької виходить у Києві навчальний посібник чільника Інституту журналістики та комунікації Гамбурзького університету З. Вайшенберга “Новинна журналістика”, в якому восьмий розділ присвячений журналістській етиці та моралі, а підрозділ 8.5 “Онлайн-етика” розкриває проблеми інтернет-журналістики, рекомендуючи журналістам відмежовуватися від електронної комерції, реклами, більше уваги приділяти інтерактивному спілкуванню, веденню журналістських розслідувань, спираючись на випробувані професійні стандарти журналістики, працювати добросовісно, дбаючи про людей, захищаючи їхні приватні інтереси [13].

2005 року в Москві виходить навчальний посібник А. Калмикова та Л. Коханової “Інтернет-журналістика” для студентів факультетів журналістики, але в ньому не порушено проблем мережевої етики журналістів [14].

Цього ж року у Львові виходить навчальний посібник О. Кузнецової “Професійна етика журналіста”, що містить розділ “Комп’ютерна етика журналіста”, де є визначення понять комп’ютерної етики журналіста, мережевої моралі журналіста, виявлено моральні проблеми журналістів у мережах…, показано зарубіжний досвід регулювання порушень етики журналістами в Інтернеті, зокрема, за Кодексом комп’ютерних професіоналів Американської асоціації комп’ютеробудівників [15].

У книзі В. Іванова, В. Сердюка “Журналістська етика”, що побачила світ 2006 року, частково звернено увагу на проблеми мережевої етики журналістів. У десятому розділі йдеться  про дезінформацію в інтернет-медіа, фальсифікацію інформації електронною поштою, порушення авторських прав, досвід саморегулювання проблем моралі у Великій Британії, Канаді, Німеччині, Бельгії, США, Данії [16].

Як засвідчив аналіз, останнім часом зросла активність вчених у вивченні комп’ютерної етики журналістів та вивченні цієї дисципліни у вищих навчальних закладах. Але жодна з названих праць не має системно розробленої теорії комп’ютерної етики журналістів, не розкриває її особливостей, структури, не містить методики складання кодексу мережевої етики журналістів. Ці проблеми є предметом нашого дослідження. Поступово спробуємо заповнити цю прогалину в журналістській етиці.

В основі нашої концепції розробки мережевої етики журналістів лежать такі основні принципи:
– захист права людини на правдиву, об’єктивну, чесну і порядну інформацію;
– розвиток і теорії мережевої етики журналістів, і практики – мережевої моралі журналістів;
– використання вже апробованих міжнародних, зарубіжних та українських стандартів, документів, кодексів мережевоїетики;
– врахування цінностей, особливостей, мети, соціальних і психологічних функцій традиційних ЗМІ, що містять міжнародні й національні документи з журналістської етики.

Сподіваємося, що наше дослідження також сприятиме розробленню в Україні редакційних кодексів журналістської етики в комп’ютерних ЗМІ, підвищенню моралі журналістів традиційних мас-медіа щодо використання комп’ютерних технологій у професійній діяльності.

СПЕЦИФІКА Й СКЛАДНИКИ МЕРЕЖЕВОЇ ЕТИКИ ЖУРНАЛІСТІВ

Мережева етика має професійні відгалуження. Кожний комп’ютерний фах має свою мережеву професійну етику.

Мережева етика журналіста як професійне відгалуження мережевої етики є розділом професійної етики журналіста, стосується його фахової діяльності з використанням комп’ютерних технологій та базується на її принципах, нормах, правилах, аналітичних прийомах і категоріях й водночас має свої особливі етичні вимоги, що стосуються інших комп’ютерних професіоналів: від авторів програм, адміністраторів до користувачів.

Специфіка мережевої етики полягає в тому, що етичні вимоги для кожного інтернет-видання різні. Але є загальні етичні вимоги, спільні для всіх: ціннісні засади, етичні норми, етикетні правила, відповідальність, регулювання як саморегулювання.

Тому, щоб скласти проект кодексу мережевої етики журналістів, варто з’ясувати особливості журналістського фаху: кому, чому мають служити журналісти інтернет-видання в демократичній державі, які функції вони виконують; виявити особливості комп’ютерного спілкування, фахові ціннісні, етичні орієнтири комп’ютерних працівників інтернет-видань, що переважають у професійному моральному виборі.

Інтернет-видання – це засіб масової комунікації, а не лише інтерактивне міжособове спілкування. Інтернет для нього – сучасний засіб трансляції з інтерактивним спілкуванням, що забезпечує зв’язок: редакція–аудиторія–редакція–аудиторія. Інтернет-видання, як будь-який традиційний ЗМІ, зобов’язаний відтворювати соціальну інформацію, інформацію, що має суспільне значення. Його мета:  формувати громадську думку про актуальні проблеми сучасності.

Зважаючи на роботу в одній команді, всі працівники редакції – і журналісти, й інші комп’ютерні професіонали – мають знати вимоги мережевої етики журналістів, бути ознайомлені з документами, що містять етичні вимоги до роботи з використанням комп’ютерних технологій.
Етичні вимоги мережевої етики журналістів передбачають етичні принципи, етичні норми, етикетні правила з етик, дотичних до журналістського фаху і комп’ютерних професій. Сучасні дослідники розрізняють і соціальну інформаційну етику (ІЕ), що охоплює всі сфери інформаційної діяльності та інформування, й журналісти мають зважати на її етичні вимоги, адже найперша їхня функція – інформування, й основний продукт діяльності – соціальна інформація. Отож етичні вимоги інформаційної етики мають увійти до мережевої етики журналіста. Насамперед, треба ще на етапі задуму, збору інформації, пам’ятати, що для журналіста інформація, яку оприлюднюють будь-які мас-медіа, має мати соціальне значення, бути суспільно важливою.

Існує комп’ютерна етика (КЕ), що стосується комп’ютерних фахів і користувачів комп’ютерів. Її вимоги також мають бути враховані в мережевій етиці журналіста, у складеному проекті кодексу мережевої етики журналіста. Але ця галузь професійної етики ще до кінця не розроблена. Тому можуть виникнути прогалини, упущення.

Виокремлюють ще кіберетичну (КЕ) або мережеву веб-етику, чи, як ще її називають, Інтернет-етику (ІЕ), онлайн-етику, що стосується тих, хто працює в Інтернеті. Наразі ця галузь комп’ютерної етики також ще системно не розроблена. Одні дослідники такої етики звертають увагу на принципи, інші на етичні норми, інші визнають лише конкретні етикетні правила, так званий мережевий етикет. Загалом же, система етичних вимог складається з етичних принципів (цінностей, основних орієнтирів), етичних норм (етичних прав, етичних обов’язків, етичних обмежень й етичних заборон) та етикетних правил поведінки (етикетних дозволів, етикетних обмежень й етикетних заборон).

Традиційно Інтернет вважають “територією свободи”, що зумовлено його уявною анонімністю й інтернаціональністю. Але вседозволеність, безкарність Інтернету – ілюзія. Ось приклад спростування такої думки. Шукаючи приклади порушень журналістської етики в інтернет-виданнях, 3 липня 2007 року десь після восьмої ранку відкриваю кілька сайтів українських інтернет-видань і знаходжу сенсаційну інформацію про телефонну розмову В. Ющенка і Ю. Тимошенко, у якій Президент України емоційно дорікає Юлії Володимирівні за інтерв’ю Бі-Бі-Сі, вживає щодо себе лайливі слова. У матеріалі є журналістський коментар, що містить критичне зауваження з приводу неетичності окремих слів В. Ющенка, а також коментар Ю. Тимошенко, яка вважає, що це чорний піар, з якого розпочинається виборча кампанія, оскільки голос не її. Далі текстовий виклад телефонної розмови. На одному зі сайтів була пропозиція послухати аудіозапис й ідентифікувати голоси. Звісно, я послухала звуковий варіант розмови. Про ідентифікацію голосів, зважаючи на можливості монтажу комп’ютерних програм, говорити не буду. Припустимо, що це реальна телефонна розмова. Але коли вона відбулася? Навіть студент-журналіст першого курсу знає, що найпростіше журналістське повідомлення має відповідати на запитання: Хто? Що? Де? Коли? Розмова в аудіозаписі обірвана. А текст такого враження не справляє. Вирішила ще почитати текст і порівняти його з телефонною розмовою. Почала відкривати сайти інтернет-видань, що містили їх, а вони не відкриваються, або взагалі на них немає вже такого матеріалу. Користувалася однією програмою, хоча маю й інші. Відкриваю сайт Бі-Бі-Сі, немає там ніякого матеріалу про телефонну розмову. Текстовий, а згодом і звуковий матеріал зникли. На годиннику була 9.08. Вважаю, що комп’ютерні адміністратори зняли ці матеріали. Вибачте за нескромність, але мушу пояснити. І як фахівець із журналістської етики, з 1991 року читаю цей предмет в університеті, захистила докторську дисертацію “Ціннісно-етичне регулювання журналістської етики в Україні”, окрім того, читаю  курс “Правові норми журналісти”, і як людина, якій не байдужі етичні проблеми ЗМІ, вважаю, що маю моральне право оцінити ці матеріали інтернет-видань. Загальновідомо, що записи телефонних розмов є не тільки порушенням журналістської етики, а й Кримінального Кодексу України, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, за яким здійснюється судочинство у світовому суді в Гаазі. Декларація принципів поведінки журналістів Міжнародної федерації журналістів у редакції 1986 року зазначено у п. 4: “Отримуючи інформацію, фотографії і документи, журналіст повинен використовувати тільки чесні методи”. У п. 5 записано: “Журналіст повинен зробити все для виправлення чи спростування інформації, що може завдати серйозні збитки” [17]. Порушено традиційні етичні принципи журналістської етики. Почитавши і послухавши матеріал, не зрозуміла соціального значення інформації в розмові В. Ющенка і Ю. Тимошенко.

Щоб виправдати журналістське порушення норм етики і права (збір інформації забороненими методами й розповсюдження компрометуючої інформації), треба аргументувати використання заборонених методів, без яких неможливо зібрати інформацію про суспільно небезпечні факти. У наведеному матеріалі немає суспільно небезпечних фактів, щоб виправдати поведінку журналістів. Лайливі слова? Так, це неетично. Але це не гостра соціальна проблема. Президент ними  ображав себе. Так, неетично спілкувався із жінкою-політиком. Та Юлія Володимирівна Тимошенко не обурювалася, коли Віктор Андрійович Ющенко себе лаяв при ній. Телефонна розмова – не офіційна, а приватна. Погоджуюся, це піар на користь Ю. Тимошенко, а не продуманий  журналістський матеріал, що свідчить про політичну заангажованість українських журналістів.

Поділяю думку президента Академії української преси, професора Валерія Феліксовича Іванова: “Грубим порушенням журналістської етики є пряма участь журналістів у політичній боротьбі. Журналіст, який виступає на боці будь-якої політичної сили, вже не може бути об’єктивним і неупередженим” [18]. Моя довіра до неназваних з етичних міркувань інтернет-видань, що оприлюднила згадану інформацію, чесно кажучи, впала. Крім того, я дійшла висновку, що регулювання моральних проблем в інтернет-виданнях здійснюється технічно – системними адміністраторами. В ідеалі в демократичній державі мало б переважати саморегулювання порушень моралі в ЗМІ, відновлення статус-кво. Журналісти інтернет-видань мають інформувати суспільство, не порушуючи прав і свобод інших громадян.

Та повернемося до інтернет-етики як науки, яка сьогодні ще на стадії становлення. В Інтернеті є вже окремі проекти кодексів інтернет-етики. Комп’ютерні професіонали обговорюють їх разом із проблемами інтернет-етики.

Гострою моральною проблемою для окремих інтернет-видань є комерційна реклама, розміщена недоречно. За міжнародними вимогами до рекламістів, першим принципом є принцип ідентифікації, тобто реклама в ЗМК має бути означена, відділена від журналістських текстів. Суперечить здоровому глузду, дратує, не дає можливості зрозуміти ні журналістського матеріалу, ні реклами поєднання в одному тексті інформаційного повідомлення і рекламної пропозиції. Така реклама є прихованою, що не відповідає професійній етиці журналіста. На сайті Проновости 30 червня 2007 року були вміщені російською мовою дві замітки, що мали в одному тексті рекламу послуг і товарів. Ось уривок замітки “Ведущего “Момент истины” обвиняют в кливете”: “Похоже, для журналистского мира настали не самые лучшие времена. Печать брошюр, типография. Достаточно вспомнить потрясшее общественность убийство специального корреспондента НТВ Ильи Зимина. Встраиваемая бытовая техника Технохит-плиты, стиральные машины, холодильники. Хотя следствие установило не только подробности происшедшего, но и личность главного подозреваемого, потенциальный убийца до сих пор водит милицию за нос, то появляясь, то снова пропадая прямо перед приездом оперативных групп… Помощь в оформлении строительных лицензий. Чтоб дома была весна, купите кондиционеры в Интернет-магазине сегодня… Очень быстрый хостинг – со скоростью звука”. Весь текст було подано курсивом. Дотримання орфографії та пунктуації в тексті збережено. У замітці йдеться про вбивство людини і поряд реклама вбудованої техніки. Не по-людськи, без поваги до мертвого журналіста і читачів сайту.

Ще однією проблемою інтернет-видань є відсутність оптимізації сайту під різні програми перегляду (броузери) та операційні системи, що призводить до курйозів. До прикладу, цього ж дня на одному з українських сайтів було накладено текст анонсу “Грядет лавина новых технологий” на текст анонсу “Зерновой ОПЕК “на троих” может окончиться похмельем”. А на текст анонсу “Холоднокатанная российско-украинская дружба” було накладено фотографію з анонсу “Киевский автовокзал: новый передел”. Прочитати щось на моніторі було неможливо. Коли роздрукувала сторінку – втручань на папері не було. Турбота про користувачів та зручність прочитання матеріалів – теж проблема  мережевої етики, і цим мають займатися програмісти та дизайнери сайту.

Журналісти інтернет-видань мають завжди пам’ятати про проникність в їхні матеріали сторонніх, які можуть вставляти свої матеріали, знімати, скорочувати, псувати повідомлення, адже окремо існує етика хакерів, що відзначається нехтуванням етичних засад заради задоволення власних амбіцій, демонстративного показу своїх знань і вмінь, часто скерованих на шкоду, зло. Це, безперечно, суперечить ідеї добра, що є головною в будь-якій етиці, дотичній до журналістики. Етика хакерів не відповідає гуманізму – головному критерію професійної етики журналістів та морального вибору в демократичному суспільстві.

Тривала робота за комп’ютером змінює уяву комп’ютерних професіоналів про допустиме і недопустиме. Дехто з апологетів етики злісних хакерів твердить, що остання основана на свободі слова в Інтернеті. Цей аргумент можна спростувати. Свобода слова – це не вседозволеність: що хочу і як хочу, так і проявлю себе. Ні. Свобода слова в демократичному суспільстві, до якого ми так прагнемо, – це, передовсім, усвідомлення своєї відповідальності за кожне слово, розуміння впливу на читачів своїх висловлених чи написаних думок. Народна мудрість діє й тут: слово – не горобець, випустиш – не піймаєш*.

*Детальніше про структуру редакційного кодексу інтернет-видань можна ознайомитися у кн. Кузнецова О. Д. Професійна етика  журналістів: Посібник: 2-ге вид., перероб. і допов. – Львів: ПАІС, 2007. – С.163–168.

Відгуки (1)

У статті міститься посилання на 18 затекстових джерел, але публікатори цих елементів апарату не повідомляють. Це практична демонстрація нових засад комп”ютерної етики? Поздоровляю!

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)