Культуру можна лише завоювати

Галина Гречин

Опубліковано: 05-12-2008

Розділи: №03, Друковані версії.

0

Війна закінчилася. І тепер до нас надходять страшні свідчення втрат, які зазнала світова культура. Одне із них – знищення Багдадської бібліотеки. Чи думали американці про те, що їм доведеться воювати на території країни-музею? Чи вжили вони якихось заходів, щоб вберегти культуру Іраку? Що робити тепер, коли більшість втрат є непоправними?
Тільки у лютому цього року науковціі всього світу заговорили про  збереження культурних пам’яток Іраку на випадок війни. Археологи  шести країн, серед них й іракські, опублікували заяву у журналі Science із попередженням про втрати, яких зазнає не тільки арабське співтовариство, але й усе людство від військових дій у цьому реґіоні.
Американські археологи надали департаментові оборони США координати понад п’яти тисяч культурно-історичних пам’яток. Офіційний представник Пентагону заявив, що місця важливих археологічних знахідок уже занесено у список районів, які не бомбуватимуть. Проте, наголосив він, якщо військові об’єкти перебуватимуть близько до них, то їх вважатимуть як військові цілі.
Проблема Іраку у тому, що про його історично-культурні пам’ятки знають археологи та історики. Та ще сумлінні учні п’ятих класів шкіл колишнього СРСР.  Ірак тривалий час був закритим для туристів.
Більшість заможних американських чи європейських мандрівників мають дуже приблизне уявлення про Шумерію або Асирію.  Вавилон в уяві багатьох із них лише біблійний міф. Тому якби під загрозою опинилися місця паломництва туристів у Греції та Римі, чи, на крайній випадок, — у Єгипті та Китаї, то галас піднявся б на цілий світ.
Щоби зрозуміти, що Ірак — це не тільки багата країна з величезною кількістю голодних людей, якою  править диктатор, і де ще  триває війна, а ще й культурно-історична пам’ятка, треба хоча б трохи знати його історію.
Колиска цивілізації
Частина території сучасного Іраку припадає на Межиріччя або Месопотамію — найдавнішу людську цивілізацію, яка існувала між Тигром та Євфратом, де до кінця третього тисячоліття до нашої ери жили шумери. У 2750-2300 роках до н.е. там виникла писемність (клинопис). У Шумерії існувало багато міст-держав, які постійно воювали між собою за контроль над головними каналами та зрошеними полями. Це припинив цар Аккади Саргон Древній, який створив першу спільну месопотамську країну.
На початку 2 тисячоліття до н.е. виникли ще дві держави — Вавилонія на півдні Месопотамії та Ассирія у Північному Межиріччі. Історії цих царств часто перетиналися. У XVIII сторіччі під час царювання Хаммурапі Вавилонія стала сильною державою, яка підкорила землі Шумеру та Акади. Цар провів соціальні реформи та створив найдавніший у світі звід із 282 законів, що реґулював правові відносини, пов’язані з власністю, арендою та лікуванням. Найвідоміший принцип вавилонських законів  “око за око”. У ХV сторіччі країну очолював Навуходоносор І, який воював із Ассирією.
Тим часом у Асирії у ХV-XIII ст. до н.е. вдалося створити сильну державу, яка згодом повністю підкорила Північну Месопотамію. Тоді ж уклали збірник асирійських законів, який дійшов до нас. У ХV сторіччі Асирія перейшла до наступальної політики і впродовж ста наступних років завоювала майже всю Передню Азію та Єгипет. Проте грабіжницькі війни не тільки розоряли населення завойованих країн, а й виснажували саму Асирію. У 626 році до н.е. царем Вавилонії став Набопаласар, який, об’єднавшись із Мідією, завдав нищівного удару Асирійській державі.
Набопаласар також послав свого сина Навуходоносора у похід на Єгипет. Той підкорив Сирію та Юдею. Згодом Навуходоносор ІІ протягом кількох років намагався приборкати повстання юдеїв у Південній Палестині. Зрештою, 586 року він захопив Єрусалим та зруйнував храм Соломона. Після його смерті у Вавилонії було кілька державних переворотів, доки 539 року до н.е. перський цар Кір ІІ захопив країну, поклавши кінець її існуванню.
Згодом до культурного спадку Шумеру, Вавилонії та Асирії доклалися сасаніди, потім  перси (400 років правління) та араби, які прийшли на територію Іраку у ХVII сторіччі  нашої ери, поширивши арабську мову та іслам.
Країна як музей старовини
За різними оцінками науковців, зараз історичну цінність мають від десяти до ста тисяч місць Іраку. Більшість із них лежать у руїнах. Багато  у столиці. Це й знаменитий Багдадський музей, заснований 1923-го. Тепер він міститься у спеціально збудованому у 1957-1963 роках сучасному комплексі. У ньому є збірки пам’яток первісної культури, мистецтва Шумеру, Акади, Вавилону, Асирії, твори парф’янського, сасанідського та мусульманського мистецтва.
У Багдаді також є палац Аббасидів (1179), колишній університет аль-Мустансирія (1232), мавзолей Зубайди (ХІІІ ст.) та мечеть Мірджа (1358), музей природничої історії, руїни останніх воріт Багдада Баб аль-Вастані, іракський військовий музей. Неподалік від Багдада у Кедимейні є  мечеть із золотим куполом.
За десять кілометрів від Багдада  фортеця Тіль-Кармаль, де була перша академія в історії людства. Вчені встановили, що це місто називалося Шадупум. Воно було не тільки місцем зберігання найважливіших документів, але й центром зосередження фахівців у різних галузях науки та культури. Там знайшли таблички, які відображають знання древніх з математики та геометрії. На одній із них доведено теорему Евкліда про подібність прямих трикутників. Це означає, що в Ассирії її застосовували ще за сімнадцять сторіч до Евкліда. У Шадупумі археологи знайшли математичні таблиці, за допомогою яких ассирійці множили, знаходили корені квадратні, ділили та вираховували відсотки від чисел.
За 35 кілометрів на південь від столиці є руїни древнього міста Ктесифона  столиці могутнього царства, яку часто називають Сальман Пак. Він неї збереглася лише Так Кісра, або Арка Хосрова. Місто збудували ще у третьому столітті до нашої ери парфенонці. Столицею воно стало під час правління сасанідських царів. Цар Шапур І наказав збудувати великий тронний зал Білого палацу, частиною якого була арка. Фасад палацу тягнувся більш, ніж на сто метрів і ділився на кілька шестиярусних частин. Стіни тронного залу були облицьовані різнокольоровим мармуром, а їх верхня частина та стеля  скляною мозаїкою, яку запозичили у візантійській Сирії. Висота арки  37 м, ширина  понад 25 м, товщина стін у деяких місцях доходила до семи метрів. Навіть у 50-градусну спеку під нею прохолодно та приємно.
Ще одна значна пам’ятка Іраку — легендарне “дерево Адама”. Ця реліквія є у місцині з назвою аль-Курна на півдні країни, де Тигр зливається з Євфратом. Згідно з біблійною легендою, саме тут були райські сади. Зараз на невеликій площадці з огорожею зберігають зотлілий стовбур древнього дерева, з якого, кажуть, Єва зірвала райське яблучко. Зараз там росте велика ююба  дерево, поширене у сучасному Іраку, яке дає маленькі жовті яблукоподібні плоди двічі на рік. Місцеві мешканці звуть дерево Набук та вважають, що Адам та Єва справді їли з нього плоди. Цікаво, що під час розкопок на території древньої Месопотамії знайшли глиняну печатку “спокуса”, яку археологи датують принаймні 4 тисячоліттям до н.е. На ній зображено оголених чоловіка та жінку, яка простягнула руку до плоду дерева. За її плечем видно змія.
Не можна не згадати про поселення у місті Ур (300 км на південь від Багдада), де департамент давнини Іраку 2002 року розпочав другий етап розкопок дому пророка Авраама. Перші розкопки проводили ще у 1922-му. Тоді знайшли древні храми, царські могили, школи, будинки мешканців, тисячі глиняних табличок… До речі, саме ці таблички дали змогу науковцям встановити можливе місце, на якому стояв дім Авраама.
У місті Мосулі збереглася церква Чандані та Велика мечеть, а у музеї цього міста є славна колекція експонатів періоду Ассирійського царства. Пам’яткою Неджефа є гробниця Алі  двоюрідного брата пророка Мохамеда, одна з головних святинь шиїтів. У Кербелі  гробниця Хусейна ібн-Алі, мусульманського мученика. На півночі країни є руїни Ніневії  столиці Ассирійського царства, де археологи відкопали палаци VIII-VII сторіч до н.е., предмети побуту, статуетки і навіть царську бібілотеку-сховище (понад 30 клинописних табличок). Тут же було й одне з чудес світу  висячі сади Семираміди. У Басрі є руїни старої Басри, заснованої ще 630 року. І це ще не повний перелік.
Війна нищить не лише людей
Не можна забувати й про те, що про  історію оповідають   ще й багато дрібних реліквій  названі раніше документи, печатки, зразки різних технологій, таємниці яких щезли разом із їхніми творцями… Найчастіше саме вони зникають під час воєн  їх або нищать, або крадуть.
А попередні війни буквально знищили  культурну сферу Іраку. Особливо “Буря у пустелі”. Тоді окремі випадки  мародерства американських та британських солдатів були надзвичайно цинічними. Найбільший  музей Сполучених Штатів  Метрополітен – нині налічує 326 історичних реліквій, які викрали в Іраку під час конфлікту 1991-го. І хоча свого часу американці відмовилися повернути їх до Іраку, ці реліквії, принаймні, можна оглянути. Іншим не так пощастило  їх знищили.
Останні п’ять-шість років іракський уряд намагався повернути зниклі національні реліквії. У результаті до Іраку привезли понад тисячу викрадених цінностей. Відомо, що злодієм був і особистий охоронець Хусейна, якого за це стратили. Приблизне уявлення про втрати, яких зазнала країна у своєму культурно-історичному спадку, дала виставка повернених реліквій, що відбувалось в Іракському національному музеї торік.
Серед сотень експонатів були клинописні таблички, вавилонські печатки, вази, прикраси із дорогоцінних каменів, статуетки, золоті та срібні монети. До кожного з них додавалася табличка з інформацією про те, звідки її вкрали та коли повернули. Наприклад, глиняний гріб у формі чаші вавилонської епохи викрали з історичного музею у Кікруці. Контрабандистів затримали йорданські правоохоронці. Деякі предмети конфіскували у “любителів старовини” іракські митники, наприклад — базальтовий камінь із клинописними текстами епохи вавилонського царя Лабат-Іштара. Цінності були навіть у сумках чиновників ООН, які намагалися вивезти їх із країни. У Саудівській Аравії у таборах біженців також знайшли багато коштовних історичних реліквій. Була на виставці й кам’яна голова грецької Медузи, яку грабіжники виламали у Хатрі, на руїнах древнього еллінського міста. Завдяки британським правоохоронцям скульптуру повернули в Ірак. До речі, Великобританія, на відміну від США, погодилася віддати іракцям “трофеї”. Серед них був фрагмент палацової стіни ассирійського царя Сенахеріба, який знайшли в одному з антикварних магазинів Лондона.
Іракський уряд у листопаді минулого року прийняв закон, який вводив жорсткі заходи щодо боротьби з викрадачами пам’яток історії. Винного чекало ув’язнення від 7 до 15 років. А державних чиновників, працівників музеїв, які повинні охороняти пам’ятки, а насправді їх крадуть– пожиттєве ув’язнення або смертна кара. Такий вирок отримали б і ті, хто вивозив пам’ятки із Іраку, а десять років в’язниці — “археологи” за несанкціоновані розкопки. Але всі ці заходи виявилися даремними. Адже більшість  пам’яток були розміщені у стратегічно важливих зонах. І не важливо, чи були там склади зі зброєю або місця переховування солдатів, чи ні — союзні війська все одно бомбили їх. Крім того, практично одразу після «звільнення» чергового іракського міста союзниками, у ньому масово викрадали культурні цінності. Американське керівництво твердить, що це робили місцеві мешканці.  Практично одразу після зайняття Багдаду, мародери пограбували та спалили Національну бібліотеку Іраку та Ісламську школу при міністерстві у справах ісламу. Зокрема, у бібліотеці вкрали або спалили понад мільйон книг. Серед них – важливі історичні та літературні архіви, мікрофільми, античні документи, зокрема екземпляр першого журналу перською мовою та місцеві газети другої половини ХІХ століття. Експерти складають каталог цінностей, що зникли.  17 квітня у Парижі зібралися провідні міжнародні та іракські археологи, щоб вирішити, яким чином хоча б частово відновити втрачений історичний спадок Іраку. Перед тим вони виступили перед журналістами із розповіддю про конкретні втрати. Понад 170 тисяч предметів мистецтва, які документують вісім тисячоліть розвитку людської культури, знищили або винесли з запасників іракських музеїв. Їх цінність навіть не піддається оцінці. Варто лише згадати, що зникли ті самі таблички із найдавнішими законами царя Хамураппі та найдавніший у світі музичний інструмент – чотирьохтисячолітня арфа.
ЮНЕСКО планує відрядити до Іраку свою місію, щоб реально оцінити збитки. А тим часом на ринках та у антикварних магазинчиках великих міст Європи та Америки з’явилися реліквії з Іраку…

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)