Дитячий світ і телебачення

Оксана Савчак

Опубліковано: 05-12-2008

Розділи: №02, Друковані версії.

0

У педагогіці утвердилася думка, що людина виростає такою, якою стала до п’яти-восьми років. Тому проблема розвитку розумових, психологічних, емоційно-етичних та естетичних якостей дітей цього віку надзвичайно важлива для сім’ї, педагогічних колективів, позашкільних закладів, творчих організацій. Не може залишатися поза межами виховного процесу і масовий та популярний засіб масової комунікації — телебачення.
Як засвідчує практика, дошкільнята та учні молодших класів — найскладніша глядацька авдиторія. Для них властиві недостатньо розвинуте аналітичне мислення і, навпаки, яскраво виражене емоційно-інтуїтивне ставлення до навколишнього світу. “Діти однаково допитливі до всього, що їх оточує, легко захоплюються найрізноманітнішими речами. На ранніх етапах розвитку дитина нелегко диференціює і добре, і погане. Її можуть розвеселити і сонячний зайчик, і гуркіт бляшанки, прив’язаної до хвоста собаки. Вона з цікавістю стежить за польотом метелика і за тим, як той  метелик з відірваними крильцями не може злетіти. Хочемо ми того, чи  ні, діти забавляються, і в своїх іграх, невинних чи жорстоких, пізнають світ, пізнають його стихійно, безсистемно, і від того, хто стане лідером у їхніх іграх, залежить, якою  буде молодь за десять років.
Що пропонує телеефір дітям дошкільного віку? Ми провели невелике опитування львів’ян з цього приводу, і більшість з них — від дідуся до онука —  відповіли майже однаково: мультфільми. Справді, більшість телекомпаній вичерпує свої зусилля у підготовці програм для наймолодших глядачів демонструванням мультфільмів. Безумовно, творчість мультиплікаторів гідно оцінює дитяча авдиторія. Хороші  фільми  розкривають дітям багато пізнавального, переносять їх у світ казки  чи наближають до непростих людських стосунків. Чимало мультиплікаційних персонажів надовго залишаються  героями дитячої уяви і навіть прикладом для наслідування.
Демонструє мультфільми і Львівське телебачення. Редактори програм для дітей уважно добирають тематику “мультиків”,  якщо потрібно,   супроводжують їх відповідними поясненнями. Однак мультфільми — це вже готова продукція, і її не поліпшиш, не відредаґуєш. До того ж, українських мультсеріалів, на жаль, не так багато, тож нерідко телеекран заповнюють фільми закордонні, інколи дубльовані українською мовою, а частіше — російськомовні. Прокатні організації закуповують, зазвичай, копії, які вже давно пройшли іншими каналами телебачення і для “обласного” глядача вони вже  не  є  чимось  новим.
Будь-який художній жанр,  мультиплікаційний кінематограф також, нав’язує свою певну культуру, ідеологію, пропонує ті чи інші людські цінності. Відомо, що немало “сучасних” мультфільмів не так вчать і розважають дітей, як лякають. Наприклад, люблять діти дивитися диснеївські “мультики”. І справді, вони майстерно зроблені, видовищні, яскраві; пригоди енергійних і всемогутніх персонажів міцно тримають дітей  біля телеекранів.  Якось до редакції написала мама шестирічного малюка: “Чи зауважили ви, що майже у всіх диснеївських мультфільмах їхні персонажі прагнуть лише одного — грошей. Зрозуміло, без цього “фетишу” не обійтися, але ж діти мають знати і про інші матеріальні цінності”. Як виявилося згодом, ці акценти у мультфільмах студії Диснея дивилися і професійні телекритики. Зокрема у передачі радіо “Свобода”, присвяченій проблемам дитячого телебачення, журналістка Анна Качкаєва зазначила: “Три чверті диснеївських оповідань присвячені пошукам  золота. Люди змагаються, вбивають один одного заради слави і грошей”. Так, здавалось би, захопливий фільм зомбує дитину, намагається вплинути на вибір життєвих пріоритетів.
Але навіть “ідеальні” мультфільми не замінять “живої” передачі, в якій діти — і спостерігачі, і учасники. Редакція програм для дітей та юнацтва Львівського ТБ веде декілька циклів передач  для наймолодших глядачів. За тематикою і жанрами — це передачі пізнавальні, художні, розважальні.
Використовуючи технічні можливості телебачення (пересувні телевізійні станції, відеозапис), колектив редакції намагається якомога частіше “переносити” знімальний майданчик безпосередньо у дитячі садки, школи, будинки творчості. У звичному для себе довкіллі, в оточенні ровесників діти почувають себе розкутішими, природніше поводяться перед телекамерою.  Ніякі  декорації у студійному павільйоні не замінять живої “натури”, серед  якої спілкуються діти.
Однією з таких “виїзних” програм є цикл “Срібний дзвіночок”. Передачі записуємо  у дошкільних закладах, на дитячих ігрових майданчиках. Мета програми — урізноманітнити пізнавальні функції дошкільного виховання засобами телебачення,  спонукати дітей до творчості. Під час передач діти обговорюють вчинки героїв казок, дитячих книг, мультфільмів, беруть участь у вікторинах, демонструють свої малюнки, вишивки, інші витвори. Не обходиться таке дійство без пісень, танців, декламацій. Дитяче “телевікно” відтворює на екрані живу, реальну картинку одного дня в дитячому садку. Такі передачі стимулюють дітей до активності, вчать культури спілкування, у притаманній цьому  вікові формі розвивають етичні смаки та естетичні уподобання. Програму із задоволенням дивляться вихованці інших дошкільних установ, у листах до редакції вони запрошують телевізійників до себе у гості й ретельно готуються до цієї події.
По-новаторському підійшли львівські тележурналісти до вже традиційного жанру дитячого мовлення — “Вечірньої казки”. Більшість телеканалів (і Перший національний також) не завдають собі особливого клопоту в підготовці таких передач. Протягом п’яти хвилин диктор чи актор говорить дітям про те, як важливо бути добрим, розумним і чемним, а далі — той же “мультик” або, що  найгірше, фраґмент із нього, якщо передача не вкладається у визначений хронометраж. У  Львові  ж  перед  дітьми розгортається справжнє дійство, побудоване  як   дитяча гра.
Відомо, що  “дитячі ігри — природна форма життєдіяльності дитини. Тож цілком зрозуміло, що саме ігрові передачі — найпоширеніший жанр, розрахований на найменших телеглядачів. Через гру можна навчити дитину багато пізнавального: “Навіть ігри бажано наповнювати пізнавальним і науковим змістом. —  Зазначають педагоги. — Зацікавленість знаннями і мистецтвом, потребу у творчості, на нашу думку, цілком можливо прищепити засобами телевізійної гри”.
Кожна пізнавальна (і не тільки пізнавальна) програма для дітей має виконувати мінімум чотири функції:
— зацікавити дитину темою;
— поставити перед нею мету;
— показати доступні засоби для самостійного досягнення  мети;
  — дати дитині змогу порівняти свої результати з результатами інших дітей.
Такою програмою на Львівському ТБ стала  “Зустрічі з Гномиком” із циклу “Вечірня казка”. Це була багатосерійна вистава-гра. Драматургія циклу була розроблена так, що кожна наступна передача ніби продовжувала попередню. Усі перипетії вистави розгорталися навколо головного персонажа — казкового Гномика.
Відомо, що діти раннього віку (і не тільки раннього) не люблять прямолінійних повчань, дидактичної форми спілкування. Не дуже охоче сприймають вони і своєрідні “лекції”, у яких усміхнені ведучі розповідають хоч і про цікаві речі, але зі своєї, “дорослої” висоти.
Шукаючи найтіснішого контакту з глядачем, редакція вирішила:  хай таким посередником буде особа, якій діти можуть довірити сповна. Такою особою і став персонаж дитячих казок Гномик. Роль виконувала актриса Першого Українського театру для дітей та юнацтва Леся Войневич.
Кожна “серія” цього циклу мала свою тему, фабулу, місце і час дії тощо. Сюжет розгортався динамічно, був наповнений “детективними” елементами; пригоди Гномика і його друзів (а це учасники передачі)  неодмінно закінчувалися запитанням: “А  що ж буде далі?”.
Однак, це лише дійство. А його зміст якраз і мав на меті у цій пригодницькій, захопливій формі дати маленьким телеглядачам якомога більше пізнавального матеріалу з різних галузей знань, виявити їхні творчі здібності, заохотити поділитися з друзями своїми знаннями, наважитися виставити перед усіма власні витвори.
Кожної передачі діти і Гномик подорожували у різні загадкові світи, звідки поверталися вже збагачені новими пізнаннями, досвідом, умінням.
Наприклад, шкільні уроки граматики навряд чи можна віднести до найцікавіших. А в передачі Гномик веде дітей у “Світ таємничого слова”. За умовами гри, її учасники мають потрапити на казкову сонячну галявину, а привести їх туди може “закодований” текст. З розвитком подій стає зрозуміло, що слова у тексті й не закодовані зовсім, а… просто неграмотно написані. Отож, щоб не заблукати у темних лабіринтах, треба знати, як правильно написати слово. Діти самі знаходять відповіді, а Гномик переконаний: відтепер граматика стане для юних глядачів предметом цікавим і аж ніяк не нудним.
Багато передач циклу були присвячені розвиткові здібностей дитини. У цьому допомагали художники, майстри рукоділля, поети, актори, фахівці  з різних галузей знань, запрошені на передачу. Таємничими і  не  без  пригод  були мандрівки у світ природи, історії, географії і  т. п.
Автори передачі вдало вибрали “амплуа” актриси — Гномика. За задумом  сценаристів, Гномик і сам був не дуже досвідченим  у багатьох життєвих ситуаціях. Як і діти. Саме цим і викликав співчуття і дружню підтримку маленьких телеглядачів. Діти полюбили цього персонажа, бо він був таким, як і вони: щось умів робити, а чогось лише навчався, нерідко помилявся, але сміливо старався пізнати життя. Маленькі глядачі прагнули подивитися і на саморобки самого Гномика, тому і він мусив “розвивати” свої таланти. До речі, актриса дуже добре працювала в кадрі, справді щось малювала, ліпила, а потім ці роботи разом з витворами маленьких глядачів оцінювали фахівці.
Цикл “Зустрічі з Гномиком” мав велику популярність серед юних глядачів. Редакція активно використовувала “закадрове” спілкування з телеавдиторією: діти отримували завдання щось намалювати, виготовити  іграшку, написати віршик тощо. Ці роботи ми  демонстрували в передачах, а найактивніших дописувачів запрошували до участі в наступних програмах. “Серіал” про Гномика і його друзів настільки захоплював глядачів, що не лише діти, а й дорослі надсилали до редакції свої версії наступних пригод телевізійних героїв. Багато сюжетів передачі були створені за листами глядачів.
Названі програми, інші цикли Львівського телебачення переконали журналістів: передачі тоді впливають на духовний світ дитини, коли творчий колектив знає цей світ, розуміє життєві інтереси, потреби і запити маленької людини. Такий підхід до справи дає змогу  випрацювати цікаву творчу концепцію, широку тематичну і жанрову палітру передач.

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)