Інформація? Комунікація? Пропаганда?

Володимир Здоровега, професор

Опубліковано: 11-09-2008

Розділи: №01.

1

Сьогодні, в епоху комп’ютерного зв’язку, Інтернету, глобального телебачення, коли всі стосунки в суспільстві  відкриті й повинні ґрунтуватися на достовірній інформації, система влади, методи управління суспільством не можуть бути успішними без урахування інформаційного чинника. Відомий український учений і дипломат О.Білорус у книзі “Глобалізація і безпека розвитку” ,  вважаючи головним чинником успішного глобального суспільного розвитку виробництво інформаційно-аналітичного продукту, слушно застерігає, що посиленої уваги до так званої практичної інформації, тобто насадження інформаційно-комп’ютерних технологій, явно замало. Потрібне, на його думку, глибоке розуміння змісту радикальних перетворень у світі на межі тисячоліть. А такого розуміння часто бракує як теоретикам, політикам і, як, це не дивно, навіть журналістам.
Тут проблема не тільки у вільному функціонуванні ЗМІ, а й в успішному, оперативному обміні об’єктивною офіційною, службовою, також і закритою, інформацією, який завжди був передумовою успішного виживання соціуму. Не перестану повторювати доведену історично істину про те, що однією з причин розвалу Радянського Союзу була відсутність об’єктивної інформації з усіх ділянок економічного, політичного, культурного життя, включаючи й історичну інформацію. Тодішні керівники на рівні маразматичного політбюро та його останніх генеральних секретарів так забрехалися перед власним народом і світовою громадою, що самі повірили у свою солодку брехню.  До того ж  цей маразм був настільки тотальним, що ним заразилися навіть солідні інститути совєтології, дуже  едуковані і, здавалось би, добре поінформовані. Адже вони  запевняли про неможливість національного розвалу СРСР тоді, коли такий розвал уже розпочався. Зміну інформаційної ситуації розпочав М.Горбачов проголошенням гласності. Але було вже пізно та й із суто  тактичних й психологічних причин цей процес не міг бути швидким і раптовим. Тому важку спадщину в інформаційній царині донині несуть практично всі посткомуністичні держави, крім країн Прибалтики.
У якому важкому стані не перебувають ЗМІ в Україні, яким незахищеним не є її національний інформаційний простір, вирішальним є незадовільний стан обміну інформацією у суспільстві, те, що називають прозорістю. Це питання важливіше, ніж свобода слова і навіть свобода ЗМІ, оскільки останні є істотним, але все ж похідним елементом від такого фундаментального явища, як  інформаційне суспільство. Свобода слова, преси завжди була актуальною у різних типах суспільних устроїв. Така свобода могла бути, її, як часто траплялось на наших землях, могло не бути, вона серйозно обмежувалася. Без такої свободи в Україні, яка ще не досягла стадії інформаційного суспільства, але яка перебуває у контексті зовнішнього світу на стадії глобального інформаційного порядку, жити практично дуже важко, майже неможливо.
Із системою влади, тіньовою економікою, системою управління соціальними процесами нас постійно викидатиме, виштовхуватиме із суспільного укладу, названого інформаційним. З такою владою, у такому суспільстві не можуть нормально функціонувати мас-медіа навіть при найдосконаліших законах про ЗМІ, а також у пожежному порядку написаних Указах і Зверненнях Президента на зразок прохання ліцензувати радіо “Континент” чи привітання журналістам у зв’язку із Всесвітнім днем свободи преси 3 травня. Саме  того дня, коли його був проголошений одним з душителів цієї свободи.
Із виникненням кібернетики докорінно змінилося наукове розуміння самого поняття інформація. Інформація у значенні повідомлення новин через різні канали особистого чи масового зв’язку – це лише незначна дещиця глобального трактування інформації у сучасній науці. Нагадаю, що інформація, за Н.Вінером,  – це міра організованості будь-якої системи, або, як він говорив в іншій праці, – це позначення змісту, отриманого із зовнішнього світу в процесі нашого пристосування до нього і пристосування до нього наших почуттів. Дещо спрощено, але дохідливіше, пояснює смисл інформації М.Амосов, який вважає, що остання – це зміна фізичного впливу (або параметра системи) у просторі та часі, взята окремо від її фізичного носія. Вона властива будь-якому предметові, тілу, системі, починаючи від елементарних частин і закінчуючи космічними системами.
З цього випливає, що вся наука, література, мистецтво, ЗМІ є інформацією, яка, зрозуміло, зазнає наукового і практичного поділу на окремі типи і види. Критерії поділу різні, починаючи від тематичного, залежного від об’єкта відображення (природнича, соціальна та ін.), закінчуючи її структурою і внутрішньою якістю. Одна річ повідомлення про факт, інша – його інтерпретація, ще складнішим є концептуальний підхід до явищ. Тому є підстави говорити про аналітичну, естетичну, теоретичну та інші складні за структурою види інформації. Що стосується масової комунікації, то вона теж має справу із найрізноманітнішими різновидами інформації.
Головним для мас-медіа є подієва інформація або передача новин, і власне на цьому ми зосередимо свою увагу, оскільки новини – головний засіб журналістики і журналістів, особливо у найпопулярніших видах масового комунікування, якими є телебачення і радіомовлення.
У великій масі досліджень зарубіжних авторів, які широко використовує у популярних і змістовних книгах професор Г.Г.Почепцовa, домінує віра в те, що за допомогою відповідних прийомів, маніпуляцій можна досягти будь-яких потрібних для пропагандиста результатів, а мас-медіа переважно й служать цій справі. І це  якоюсь мірою випливає із самого визначення сутності інформаційної війни, згідно з яким – це відкритий і спрямований вплив двох систем одна на одну з метою отримання певного виграшу в матеріальній та іншій сферах .
Дозволимо собі не погодитися, по-перше з тим, що навіть найвишуканіший інформаційний вплив на людину і соціальні групи людей скрізь і завжди, за будь-яких умов є неодмінно ефективним. Історія, повсякденна практика засвідчують, що навіть наймасованіші, добре оплачувані, професійно продумані та інтенсивні інформаційні акції не  завжди приносять бажані результати. Згадаймо  дуже низький результат так званої релігійної пропаганди радянських часів, повний провал Г.Суркіса за місце мера Києва, чи далекий від очікуваного результат добре спланованої і майже бездоганно проведеної PR-кампанії З.Кулика за вакантне депутатське місце під час довиборів у Львові.
По-друге, не можна пристати на погляд тих дослідників, політиків, соціологів, які бачать у мас-медіях лише інструмент інформаційних війн, маніпуляції громадською думкою. Вони можуть бути використані і використовуються з цією метою дуже широко, але зводити сьогодні ЗМІ лише до “відкритого прихованого цілеспрямованого впливу двох систем одна на одну” лише із суто прагматичною метою неправильно. Річ у тому, що мас-медіа не можуть існувати в модерному суспільстві, не виконуючи своєї найпершої функції – якомога об’єктивніше інформувати людей про все, що відбувається у світі. Тобто оперативне всебічне інформування є самодостатнім для мас-медіа. Відсутність його робить неспроможним саме існування того чи іншого засобу масового комунікування в умовах шаленої конкуренції на глобальному інформаційному ринку.
В інформаційному суспільстві просто не вдається замовчувати інформацію. Не скажеш ти, скажуть інші з користю для себе. Принцип “перший прийшов – перший зайняв” діє, як ніколи раніше, безвідмовно. Це зовсім не означає, що навіть найоб’єктивнішою інформацією не можна маніпулювати, що на ній не можна заробляти політичного капіталу, про що трохи згодом.
По-третє, йдучи проти майже загальноприйнятої у зарубіжній та й в нашій науці тенденції, не можу погодитися із самим трактуванням поняття “інформаційна війна”. Із багатьох досліджень не зрозуміло, навіщо паралельно з такими термінами, як “пропаґанда”, “психологічна війна” вживати ще й “інформаційні війни”? Данина часу? Так, живемо в інформаційному світі, а тому все повинно бути інформаційним. Данина моді? Можливо, й так. Але, як мені здається, вживання цього терміна повинно б пояснюватись не тільки цілком очевидним спалахом технічних можливостей поширення інформації, колосальним зростанням її потоків, але й чимось внутрішньо специфічним, що відрізняє інформаційну війну від політичної пропаґанди і того, що тривалий час та й сьогодні ще називають психологічною війною.
Розумію, що проблема надто складна, щоб розв’язувати  її просто, як кажуть, з ходу, без детального заглиблення у маси фактів і процесів. І все ж хоч би у загальних рисах визначитися треба. Інформаційна війна, як показує аналіз реального досвіду, відрізняється від традиційної пропаґанди і зближується з психологічною війною тим, що головним інструментом її є подієва інформація. замість того, щоб вдаватися до складних міркувань, логічних доказів і арґументів, зіткнення поглядів і полеміки, аудиторії повідомляється відповідний масив інформації, яка підводить його до певних висновків. Цьому служать широкі технічні можливості, використання анонімної інформації, зокрема тієї, яка йде через Інтернет, а також відповідних технологій, які  потужно діють на підсвідомість людини.
Інформаційна війна передбачає не тільки ошелешення людини відповідним потоком інформації з метою дезінформації, а й широке використання компромату і навіть організація відповідних акцій, щоб компрометувати  відповідні  політичні сили чи конкретних осіб. З цією метою можуть використовуватися кимось розкопані секретні матеріали, як у випадку з касетним скандалом, чи навіть організовуватися події за певним сценарієм, як, наприклад, арешт свого часу С.Хмари чи побоїще під час поховання  патріарха Володимира біля святої Софії.
Зрозуміло, що інформаційні війни неможливі без використання ЗМІ, хоч ведення інформаційних війн інспірується не ними і не в цьому головне завдання мас-медіа. Просто журналістика і журналісти не можуть протистияти цьому з уваги на свою залежність, іноді й рабського становища у суспільстві, а також невисокого рівня професіоналізму у найширшому розумінні цього слова.
До того ж журналістська громада має не завжди чіткі уявлення про інформаційні функції мас-медіа. У свідомості як політиків, так і частини журналістів ЗМІ асоціюються із пропаґандою. Якими  б багатоманітними не були визначення особливості пропаґанди, сутність їх зводиться до того, що пропаґанда – це такий цілеспрямований вплив на масову аудиторію, у результаті якого досягається відповідна зміна поглядів та поведінки аудиторії. Пропаґанда – це прагматично-утилітарна форма комунікування. Сьогодні вона реалізується переважно через ЗМІ і багато матеріалів, що поширюються за допомогою масового зв’язку, мають відверто чи прихований пропаґандистський характер. Насамперед це  стосується до того потоку журналістської інформації, який у нас прийнято іменувати публіцистикою. Мас-медіа усіма потоками інформацій прямо чи опосередковано виконують і пропаґандистські функції, спонукають до дії. Вони можуть це робити кваліфіковано, а можуть, як це ми бачимо сьогодні, бездарно. Мас-медіа часто так чи інакше включаються у сукупність методів, які застосовують організовані  групи, щоб залучити до активної діяльності людських мас, у яких у результаті психічної маніпуляції утворюється психологічна єдність, що сприяє залученню їх до масової діяльності  (Y.Emul).
Але на першому плані у мас-медіа є інформування, неупереджене, всебічне, незаанґажоване, об’єктивне. Повчальною у цьому плані може бути аналітична доповідь Сергія Дацюка “Сучасне новинне виробництво”, присвячена системному аналізові подачі новин на українському телебаченні. Як можна судити з опублікованого в газеті День  інтерв’ю з автором доповіді, він досить критично налаштований щодо якості служби новин на різних каналах українського телебачення, слушно висуваючи альтернативу: або українські канали будуть робити якісні новини, або замість них це робитимуть у нас зарубіжні компанії.
Слушним видається сам підхід до новин на екрані, їх вимушеної зорієнтованості не на аудиторію, а на боса. Продуктивним є спроба поділити усі новини на дві групи:  оповідні новини і смисловий тип новин. У першому випадку нам пропонують, на думку автора, багатосторонній виклад фактів і дають змогу самим зрозуміти їхнє значення, у другому – факти викладають однобічно, зате постійно пропонують їхню інтерпретацію, значення і фактично керують цим значенням. Якщо забезпечений широкий спектр свідчень, обставин, позицій, думок, тобто, коли в програми широка експозиція, тоді можна з більшою ймовірністю стверджувати, що цей тип програми “оповідний”, – зазначає автор. – Смисловий тип новин виробництва не обов’язково передбачає маніпуляції значенням, однак у ситуації інформаційних війн саме смисловий тип новинного виробництва дає змогу організовано проводити інформаційні атаки, тобто маніпулювати значенням новин.
Тут добре підмічена закономірність. Але явно відчувається зміщення таких понять, як оповідні та смислові подачі новин із об’єктивним і цілеспрямованим, тенденційним способом подачі новин, усебічним та однобічним підходом до життєвих явищ. Щодо оповідності, то вона переважає в американській школі журналістики. Суть його не так у різнобічності, як у безпосередньому викладі самої події, епізоду, без оцінювання і висновків. Доступним для всіх прикладом може бути подача новин Голосом Америки. Смисловий тип новин переважає, як нам видається, у німецькій школі журналістики. Керівник Дойче Веллє навіть дивується, як можна відділяти новину від її осмислення, тобто у процесі подачі новини вже є осмисленими, внутрішньо коментованими. І один, і другий спосіб може бути об’єктивним і упередженим, тенденційним. Найбезсторонніша, некоментована інформація може монтуватися так, що приведе реципієнта до бажаного авторові висновку (принцип 2, додати 2, коли відповідь – вийде 4 дасть сам читач чи слухач).
Отже, наукове розуміння інформації перебуває у складних стосунках із мас-медіа і такими поняттями, як пропаґанда, інформаційна війна. Сучасне суспільство може успішно функціонувати за умови нормального забезпечення об’єктивною, всебічною інформацією як знизу вверх, так і зверху вниз. Відсутність, недостовірність, обмеженість такої інформації веде до серйозних деформацій, неможливості забезпечити справжню, публічну свободу слова. В Україні потрібні не тільки реформа системи влади, а й управління соціальними процесами. Мало проголосити свободу слова і ґарантувати її конституційно. Слід докорінно поліпшувати систему всіх інформаційно-аналітичних служб. Для цього потрібно готувати кадри не тільки для ЗМІ, а й для інформаційно-аналітичної роботи на всіх рівнях владних і громадських структур.
 У зв’язку з цим кілька практичних рекомендацій. Потрібно, по-перше, законодавчо закріпити роботу інформаційних служб, або те, що сьогодні модно називати паблік рілейшнз, їхнє місце у системі реформування політичної системи України. Вони повинні сприяти, а не заважати, як це є сьогодні, об’єктивному інформуванню громадськості про роботу владних структур. По-друге, відмовитися від традиції призначення на посади в інформаційні служби державних і громадських організацій людей, далеких від теорії і практики інформації. По-третє, розширити готування  кадрів для інформаційно-аналітичної роботи, зосередивши її на факультетах і відділеннях політології, соціології, соціальної психології, інституті, факультетах і відділеннях журналістики університетів. Потрібно також розширити профіль готування та перепідготування кадрів для інформаційної роботи, перейменувавши  Інститут, факультети і відділення журналістики відповідно в Інститут і факультети масової комунікації та журналістики.

Відгуки (1)

мены сподобалось гарно пвдмычено тенденцыю нинышнього суспыльства!

Написати відгук

Ім'я (обов'язкове)

Електронна пошта (її не буде показано іншим) (обов'язкове)